Ящірок у цю пору справді багато, однак не більше, аніж минулого року
Справді, цими днями відпочинок на природі без зустрічі з ящіркою неможливий. На сонечко повилазив молодняк, тож здається, що їх взагалі маса. Найчастіше можна натрапити на ящірку прудку, бо цей вид є найчисельнішим на Закарпатті – населяє і рівнинні, і високогірні території. Їхнє забарвлення не яскраве, навіть, можна сказати, тускле. Молоді особини прудкої ящірки сірі або коричневі з трьома смужками на спині. Дорослі самці зелені або оливкові, причому в період розмноження зелені тони у самців стають яскравішими; самиці сірі або коричневі. У довжину прудка сягає 25-28 сантиметрів. Звичайно, Ви їх бачили і, напевне, не раз пробували упіймати, однак, навіть судячи з назви, цей вид швидко рухається і взяти її до рук не так легко. Тож дуже не старайтеся, бо ризикуєте замість ящірки «впіймати» лише її хвіст – це все, що полохлива плазунка залишить вам на згадку по себе:)
За словами зоолога Федора Куртяка, прудка трапляється навіть на територіях хвойних лісів Закарпаття. Однак, тут її витісняє інший вид – живородна ящірка – найближча родичка прудкої і дуже схожа на неї. Відмінності у їхній зовнішності є зовсім незначними, тож їх часто плутають. «У живородної ящірки черевце оранжевого забарвлення та інакша будова луски. Крім того, вона менша за розмірами від прудкої». З цією плазункою часто подорожують туристи високогірних лісів: ящірка полюбляє висоту (поселяється на 2500 – 3000 метровій території) і «гуляє» у особистих речах своїх гостей:)
Одиницям пощасливиться побачити цьогоріч найкрупнішу ящірку України – зелену. Так, це вид, а не найменування прудкої, чи живородної за забарвленням. Зелена ящірка внесена до Червоної книги України і є справді рідкісною як у наших краях, так і на інших землях країни. Зоолог зазначає, що особин цього виду можна побачити на територіях Чорної гори, що на Виноградівщині, Берегівського та Хустського районів. Окрім великих як для плазуна розмірів –загальна довжина старих самців може перевищувати 38 см – характерними ознаками зеленої ящірки є довгий хвіст (приблизно вдвічі довший за тулуб) і значна довжина задньої ступні (перевищує довжину голови). Цей вид ящірки має також досить-таки яскраве забарвленння: дорослі самці і самки зверху яскраво- або темно-зелені з численними чорними крапками. Нижня поверхня тіла яскраво-жовта, горловина – блакита або синя. Молоді особини зверху буруваті, низ тіла білуватий. Таку красуню і хочеться побачити, однак немає змоги – в Ужгородському районі кількарічними дослідженнями зеленої плазунки не виявлено.
Зате лякає відпочиваючих безнога ящірка-веретільниця. Через відсутність кінцівок люди часто сприймають її за якусь із змій, найчастіше – за мідянку. Зоолог називає ряд характерних для цього плазуна ознак, котрі і вирізняють веретільницю від змії: «Ця ящірка, на відміну від змії, має груднину. Властиве цим безногим плазунам і явище автотомії: відкидання, а, згодом, відновлення, хвоста. У веретільниці є руховими повіки. Змії ж змочують зорові органи язиком». Ареал поширення веретільниці охоплює всю низовину краю. Зустріти безногих ящірок можна у у передгір'ї та у самих горах, однак, пан Федір зазначає, що власні спостереження вказують, що найвищою територією поширення веретільниць на Закарпатті є міжгірська Колочава.
Вже за два тижні особливо уважні спостерігачі за нашою фауною помітять: ящірок практично не зустріти. Це звичайна природна циклічність –більшість, відсотків з 80 – 90, поїли хижаки, тож чисельність стабілізувалася приблизно до минулорічної та позаминулої цифри.
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.