Собака-вбивця у дитячій колисці

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Ужгородський фан-клуб собак-атлетів (або, як їх звикли називати «у народі» − бійцівських собак) існує не так давно, хоч і представників цих порід у нас достатньо. Але річ у тім, що милих і добрих тварин більшість людей незаслужено вважає вбивцями та обходить стороною. Та й не всі власники цих псів ставляться до своїх вихованців так, як до найкращих друзів.

Героями сьогоднішньої публікації є Герра та її хазяї – Євгеній і Катерина Янчіюки. Під час прогулянки з ними Ужгородом ми на власному досвіді переконались, що ставлення перехожих до собаки-атлета досить стереотипне та вороже навіть при тому, що тварина йде поряд із власником на короткому повідку і в наморднику.

«Саме через таке ставлення та репліки типу «Заберіть свого собаку» (який нікого не чіпає і до чужих не підходить) у мене й виникла ідея створити клуб «Athletic dogs». Хотів спілкуватися з однодумцями, поширювати нормальне, позитивне ставлення до таких чотирилапих. Адже за своєю природою атлети – дружелюбні та добрі, злими і агресивними вони стають у ненормальних хазяїв», – розповідає Женя.

Катя: «Першою моєю вихованицею була Моллі – англійський стаффбуль. Я її взяла дорослою, тому спочатку боялася трішки, адже не знала, якою буде реакція різні ситуації та на нових господарів. ЇЇ колишній хазяїн травив на вуличних собак, тому гуляти з Моллі я могла лише по закритій території.
А ось коли побачила в Інтернеті оголошення про цуценят, і там фото Герри – я закохалася з першого погляду. Оскільки на той час була в Москві, то забирав її зі Львова друг Вікі Зона, який є і наставником Герри – 1/3 її характеру склалася завдяки ньому».

І ми чудово розуміємо Катю – достатньо однієї зустрічі з Геррою, аби полюбити і її, і всіх представників такої породи. «Собака-улибака» дуже активна, товариська, весела. Радо буде з вами гратися, обійматися, випрошувати ласощі. За кавалок шоколадки «душу продасть» .

«Мене зараз часто питають, чи я не боюсь тримати такого звіра вдома, адже у нас є донечка, якій всього кілька місяців, мовляв, це небезпечно залишати їх двох у одній кімнаті. Розповім вам таке: коли нас виписали із пологового відділення, Герра малу понюхала, облизала ручки й ніжки і перші три дні ніхто чужий до колиски та візочка підійти не міг – вона відразу ставала у стійку та гарчала. Але зараз заспокоїлася, і за дозволом батьків та нашої собаки Соньку навіть можна взяти на руки.

Герра просто обожнює донечку, а мала – собаку. Разом їдять, разом сплять, Зранку Герра заходить у кімнату до Соньки і чекає, коли ця прокинеться. Доця її щипає, тягає за вуха-хвіст, гладить, тріпає – а собаці тільки це й треба. Вона ніколи навіть не пискнула. Одного разу я поралась на кухні і почула, як донечка аж заходиться від сміху. Із здивуванням заглянула у кімнату, а там Герра облизувала малій ніжки, а Сонька сміялася від лоскіток та задоволення».

Ми не раз переконували наших читачів у тому, що «собака буває кусачою лише від життя собачого». У цьому впевнений і Женя: «Я ніколи не вчив Герру ніяких агресивних команд типу «фас», не травив її на інших тварин та людей. Будь-який пес, може бути вірним охоронцем та надійним другом, якщо його правильно і розумно виховувати. Звісно, він має знати, хто у домі хазяїн, але із собаки ніколи не можна знущатися, несправедливо його наказувати. Тварину просто треба любити.

Герра сама відчуває небезпеку, знає, коли треба стати у стійку для захисту своїх господарів. Вона ніколи не нападе першою. Був у Москві навіть такий інцидент, коли Катя гуляла з 8-ми місячною Геррою у парку, і на них напав інший собака та вкусив нашу. Герра огризнулась і відігнала його у бік, але винною була саме вона тільки тому, що бійцівської породи. Такі дурні стереотипи неабияк злять власників мирних атлетів».

І дійсно, шановні читачі, подумайте лишень: чи хотіли б ви відповідати на безліч безглуздих запитань типу «а навіщо вам така собак, якщо можна завести пекінеса», «і що, ви серйозно не водите її на бої», «ви з нею гуляєте в людних місцях». При тому, що у двадцятку найагресивніших собак, за дослідженнями американських науковців, потрапили милі такси, спанієлі та пекінеси. Просто розміри їхніх щелеп на наносять значних пошкоджень оточуючим. І тому про нещасні випадки з «бійцями» трублять по всіх ЗМІ, ти часом як про інциденти нападу кімнатних шавок майже не чути. А про те, скільки разів атлетам діставалось від горе-хазяїнів, взагалі ніхто не знає… Гірка правда замовчується.

«У Жені до Герри був пекінес. Я не могла навіть поряд сидіти – він ричав, як ненормальний, ревнував, – сміється Катя. – Але Герра його «вижила». Собаки цієї породи взагалі дуже люблять бути єдиними вихованцями, і м’яко та поволі намагаються всіх інших тварин відсунути на другий план. Ми б ще хотіли котика завести, але боїмося, що Герра знайде спосіб, аби він сам утік із дому. Звісно, вона не нападає, не проявляє агресії, але завжди підкреслює свою перевагу перед іншими тваринами, а їм це не подобається».

Якщо наші читачі пам’ятають, то Герра і її синочок Тайсон були учасниками одного з ярмарків, організованих ГО «БАРБОС». На собак тоді одягнули майки та шарфики, водили по місту як живу рекламу, з ними фотографувалися перехожі. У цей день ми й познайомилися з цими мегапозитивними тваринами, навіть прогулювалися містом без хазяїна. Саме тоді й помітили дивну реакцію сірої маси на собаку-атлета на повідку.

«Дійсно, я коли гуляю з Геррою, незнайомі люди обходять стороною та бурмочуть щось під ніс. Часто кидають агресивні репліки. Скажіть, кого після того треба виводити у наморднику?

Герра виховувалась у любові і строгості. Вона дуже добра, їй усе цікаво. На прогулянці постійно слідкує за моєю реакцією на її дії – провіряєЮ чи усе робить добре. Одного разу сховалася за мене, коли побачила мишу . А в Москві Катя з нею навіть у театри ходила – і пускали.

У нас взагалі дуже низька культура поводження з тваринами. Не важливо, яка у вас собака – ви повинні з нею ходити на короткому повідку. Часто ті, які вільно бігають, стають провокаторами, нападають на більших, котрих тримає хазяїн. І страждають потім цілі породи, які забороняють не тому, що вони агресивні, а тому, що люди такими їх роблять».

Тому, любі читачі, давайте разом підвищувати культуру поводження з тваринами. Звичайно, що не варто лізти обійматися на вулиці до чужих собак. Однак і не приписуйте їх до лав "убивць" лише через зовнішниій вигляд та стереотипи. А в першу чергу, любіть та шануйте своїх вихованців – і вони будуть вам вірними до кінця життя.

Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття