Не буває дурного собаки, буває лінивий кінолог
– Василю Михайловичу, розкажіть, хто є пульсом кінологічного центру УМВС України у нашій області?
– Зараз у кінологічному центрі УМВС 11 собак: 1 лабрадор, 1 спанієль та всі решта – німецькі вівчарки. Одна з них – рідкісного зонарного окрасу, через що нефахівці іноді думають, що це звичайна дворняга. Найстарший і найпопулярніший із собак – Амур, котрому саме зараз і готуємо підміну. Спеціалісти ж центру такі: 2 молодші інспектори-кінологи, 2 інспектори-кінологи, заступник начальника, начальник. Крім того, у кожному райвідділі є кінолог, а вчені собаки обслуговують всі райони Закарпаття. Ужгородський кінологічний центр обслуговує саме місто, Березнянський, Перечинський та Ужгородський райони. Мукачівська філія – Іршавський, Мукачівський, Свалявський і Воловецький.
– Можете на власному прикладі відкрити нам секрет, як працівники міліції стають кінологами?
– Спочатку я працював у патрульній службі. Не подобалася вона – хотів звільнятися. Але з’явилася альтернативна пропозиція – піти вчитись на кінолога. Тоді я і не знав, що воно таке: думав, щось зв’язане з кіньми. Та цікаво було, тому й поїхав у кінологічний центр, і вже на місці сам все зрозумів. Спочатку мені запропонували свій графік роботи і дали можливість вибрати собаку.
Зупинив свій вибір на німецькій вівчарці на ймення Лорд – він мені найбільше припав до душі з тих, що були у вольєрах. З ним мене залучали до роботи у Львові під час проведення «Євро-2012». З ним я працюю вже сьомий рік і тепер готую йому заміну – адже службові собаки зберігають дієздатність максимум до 10-ти років. А Лорд уже скоро буде «пенсіонером». Також у центрі ще працюю із пошуковою вівчаркою, тобто в загальному у мене троє підопічних.
– А що роблять із собаками, котрі досягнули «пенсійного» віку?
– Їх списують. Не лякайтеся цього слова – це лише на папері звучить страшно, а насправді «списану» собаку має право забрати додому кінолог, який з ним працював. Якщо він цього не робить, то тварина доживає свій вік у центрі. У законі прописано, що вихованця, котрий пропрацював з кінологом більше 3-х чи 4-х років, спеціаліст може взяти собі, або навіть при переводі на інше місце служби теж може забрати з собою.
Я планую забрати Лорда до себе, оскільки це вже «мій» собака – працює лише зі мною і навіть корм не візьме від чужої людини. У дружини вдома є пудель, але не думаю, що між ними траплятимуться конфлікти – вони розумні й слухняні.
– Не брати корм від чужинців – це «фішка» лише вашого пса чи необхідний навик усіх службових вихованців?
– Ми вчимо усіх підопічних не брати їжу з інших рук. Навіть якщо собака буде дуже голодний, він не візьме від чужого ні крихти. Це робиться з метою уникнути цілеспрямованого отруєння тварини. Наприклад, ми виїжджаємо на подію, і допоки я збираю та заповнюю документацію, а собака мене чекає, то його можуть чимось «пригостити» і отруїти.
– Василю Михайловичу, чи трапляються співробітникам центру непослушні собаки, такі, котрі не піддаються навчанню? Що з ними роблять у таких випадках?
– Я завжди кажу, що немає дурного собаки, є лише лінивий кінолог. У кожної тварини є задатки до певного типу роботи, треба лише виявити, до якого саме, і розвивати їх. Звичайно, що трапляється, коли собака не слухає, валяє дурника, але тоді просто потрібен час і терпіння, щоб його навчити. Якщо спеціаліст тренує пса, і він систематично працює протягом тижня-двох, то і в подальшому, як правило, буде працювати.
Собак у кінологічний центр ми беремо в основному у приватних розплідниках, зі всіма необхідними документами. Але не купляємо відразу – спочатку цуценя протягом кількох днів проходить тестування у фахівців: на зацікавленість у апорті, страх, задатки злоби, виконання простих команд, прив’язку до кінолога. Якщо воно нам підходить і протягом випробувального терміну зарекомендувало себе якнайкраще – купуємо, а ні – то повертаємо. Переважно родовід не впливає на робочі якості собак, головне, на що звертають увагу фахівці – порода (екстер’єр), здоров’я, здібності до певного виду роботи. Після купівлі цуценяті призначають кінолога і вже тоді починаються серйозні заняття.
– А як щодо фінансування кінологічного центру? Адже породиста собака з розплідника – задоволення не з дешевих, та й утримання їх теж коштує чимало. Чи розводите тварин, якщо є самка і самець одного розливу з хорошими робочими якостями?
– На купівлю собак у бухгалтерії виділяються кошти за окремою статтею, але підбирають їх, як я вже наголошував, дуже ретельно. Вихованці у нас не стерилізовані й не кастровані. Хоча кажуть, що вони тоді краще працюють, але нам до вподоби і такі тварини. Ми собак у центрі поки не розводимо. Якщо є хороші задатки в самки і самця, то можна планувати розвід. Але для цього потрібно готувати ще одну собаку, котра замінить самку під час вагітності та вигодовування. Можливо, у майбутньому буде час і можливості на розведення псів у кінологічному центрі.
А щодо утримання – то процес виглядає так. У центрі стаціонарно працює ветлікар, котрий щодня оглядає собак. Є ветеринарний кабінет, де можна проводити процедури хворим тваринам та навіть нескладні операції. Для прибирання у вольєрах та годування є окремий працівник, котрий зранку і ввечері у спеціально обладнаному приміщенні варить каші, бульйон. Іноді даємо їм сухий корм як добавку до раціону, але не зловживаємо, оскільки натуральна їжа все-таки краща. Звичайно, що не перегодовуємо наших підопічних, адже переїдання на них впливає зле – і на серце, і на саму роботу собаки. Загалом на утримання одного пса щодня витрачається 15 гривень.
– Василю Михайловичу, розкажіть, як і де проходить навчання собак «по спеціальності». Чи впливає приналежність до певної породи на робочі здібності?
– Звичайно. Навчанню найкраще піддаються німецькі вівчарки, спанієлі, лабрадори і такси. Такс і спанієлів, наприклад, вчать шукати наркотики, оскільки завдяки своїм розмірам їм легше пересуватися по різних приміщеннях, салонах автомобілів та потягах. Лабрадори – дуже дружелюбні собаки, їх може взяти будь-який кінолог для пошуку. А ось вівчарок стараємося привчити служити лише одній людині, вони – більш агресивні, мають кращі здібності до охорони, вибірки, пошуку сліду, знешкодження злочинця.
Інструктори з собакою їздять на навчання в спеціалізовані заклади чи готують у самому кінологічному центрі уже з 3-4-х місяців. Ми готуємо в основному пошукових псів по сліду. Вже по вибухівці і пошуку наркотиків готуємо підопічних у спеціалізованих школах. На сьогодні це – Житомирське училище, куди їздять на професійну підготовку працівники міліції. Також отримуємо там підвищення кваліфікації, проходимо тренувальні курси з пошуку зброї, вибухівки до спеціальних подій, таких, як Євро-2012.
– Як виглядає робочий день кінолога в центрі?
– Це залежить від обов’язків. Наприклад, я спочатку працював інспектором-кінологом патрульної служби. Тобто заступав кожну другу ніч зі службовою собакою з 18:00 до 22:00, робив обхід містом. Через 2 роки перевівся у кінологічний центр, працював молодшим інспектором і за заслуги (за розкриття злочинів із собаками) отримав звання інспектора. Зараз у мене тренування з підопічними кожні 3 доби, як і в решти інспекторів, тобто по змінах. Займаюся по 1-2 години вдень в залежності від того, як собака поводиться.
Якщо є виїзд в іншу зміну і потрібен саме мій пес (адже кожна тварина виконує певний тип роботи – універсальних нема), то мене можуть викликати з дому. Також викликають в позаробочий час кінолога, вихованець якого захворів – адже далеко не всі дадуть себе лікувати. У нас був навіть випадок, коли мою собаку вкусив кліщ, а він не дозволяв ветлікарю дати укол, поки не втратив свідомість. А я у той час перебував у відпустці, тому не зміг відразу приїхати. Але, на щастя, все закінчилося добре – пса вилікували і він до тепер вірно служить.
Довідка:
Кінологічний центр в Ужгороді був створений у 1995 році. У квітні 2012 року у центрі зроблено капітальний ремонт. У 2005 році аналогічний центр побудували і відкрили у Мукачеві. Кінологічна база в Ужгороді є однією з найкращих в Україні.
Зонарний окрас (агуті) – окрас тварини, який характеризується тим, що рудуваті або сірі остьові шерстинки мають світлі перемички, що ділять кожну шерстинку на зони, при цьому кінчик її має темне забарвлення; також різні частини тіла собаки (зони), забарвлені тим чи іншим кольором (двома-трьома).
Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття
Фото автора
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.