Закарпатська "файта" горобця

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Горобцеподібні – цілий пташиний ряд, котрий налічує близько 20 родин, котрі мають приблизно 65 родів. Оцей самий сіренький горобець, котрий стрибає по нашому підвіконню – горобець хатній – є лише одним з членів роду "Горобці" родини "Горобцевих" або "Ткачикових". Справді заплутано, однак спробуймо розібратися, хто ж входить до родинної "файти горобцевих", і визначити найближчих родичів звичного нам сіренького.

Представники "Ткачикових" на Закарпатті не вміють гніздитися

Звичний нам сіренький з підвіконня – хатній горобець разом зі своїм побратимом – польовим горобцем є єдиними представниками родини ткачикових на Закарпатті. Їх найближчий родич – горобець чорногрудий – не поширений на Закарпатті. Його статус в Україні – рідкісний залітний, оскільки територія його пиширення –  Південна Європа, Північна Африка, Канарські острови, Близький Схід, Закавказзя і Середня Азія. У межах Росії зустрічається в Дагестані. В Україні цей вид зареєстровано на острові Зміїному. Обидва види є найпоширенішими на сьогодні представниками пернатих на Землі. Вони мають схожий зовнішній вигляд, однак і цікаві відмінності.

Хатній горобець має довжину тіла близько 16 сантиметрів, маса – 23–35 грамів. Загальне забарвлення оперення – зверху коричнювато-буре, іржавого кольору із чорними плямами, знизу – білувате або сіре. Щоки білі, вушна область – блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою. Разом зі своїм "братом" – горобцем польовим – чудово тропізувався на Закарпатті. Горобець хатній прив’язаний до населених пунктів, де їжа, як то кажуть, «під боком». Звідси й назва. За останні 200 років співжиття з людиною у цього виду пернатих відбулися зміни: вчені виявили, що змінилися його біологічні основи розмноження. "У них сезон розмноження не обмежується якимось часовим відрізком, а розтягується десь на півроку. Це через низьку успішність гніздування: можливість розорення гнізда тими ж котами, або й самою людиною. Вони ж, зазвичай, селяться у щілинах будинків та під стріхою – місцях, котрі людина часто замуровує без задньої думки. Такі паранормальні умови існування і стали причиною невнормованого часом періоду розмноження: пташенят хатніх горобців можна почути і у березні, і у вересні", – розповідає доцент кафедри зоології, орнітолог Людвіг Потіш.

Горобець польовий – рідний "братик" хатнього сірого, однак ніколи не зустрічається з ним на одному клаптику землі. Можливо, через забіякуватий характер хатнього і через меншу прив’язаність до людей. Довжина його тіла – приблизно 12,5-14 сантиметрів. Зовнішньо з хатнім горобцем його поєднують буро-руда спина з широкими чорними смужками, білувате черево, чорні горло і вуздечка, а також біла смуга на крилі. Верх голови і потилиця – каштанового кольору, щоки – білі з виразною чорною плямою на криючих вуха. Передня частина шиї («нагрудник») теж чорний, проте, на відміну від хатнього горобця, пляма не така велика і не захоплює груди. Поперек і надхвістя – вохристо-бурі. Крила – темно-бурі з двома тонкими білими смужками на криючих (у хатнього горобця смуга одна). Зустрічається на околицях населених пунктів, в покинутих селищах і поблизу від посівів зернових культур, садів і виноградників – звідки і назва.

Звичайно, вся сімейка горобців приносить довкіллю й людині, зокрема, величезну користь, знищуючи шкідливих комах. Звісно, людям вони завдають і шкоду, налітаючи на вишневі сади, поля дозрілого проса тощо. Але користі від них значно більше, про що часто люди забувають. Доказ цьому – загальновідома кампанія зі знищення польових горобців як шкідників сільського господарства, проведена в Китаї в 1950-і роки. У ході розгорнутої в березні–квітні 1958 року кампанії тільки за три дні в Пекіні та Шанхаї було знищено 900 тисяч птахів, а до першої декади листопада того ж року в Китаї, за неповною статистикою, було винищено 1960 мільйонів горобців. "Ця боротьба призвела до масового поширення комах-шкідників навесні та влітку 1959 року в Шанхаї та інших містах. 18 березня 1960 року Мао Цзедуном було прийнято особисте рішення про припинення боротьби з горобцями", – розповідає орнітолог.

Цікавим є той факт, що, будучи представниками родини ткачикових, горобці повинні б майстерно гніздитися, однак їх «будиночки» часто нагадують швидше купу сміття, аніж гніздо. "Можливо, це знову пов’язано з потребою швидко адаптовуватися до нових умов: гнізда робляться нашвидку. Горобець назбирує все підряд і робить з цього купу, куди і вилізає на ніч. Гніздо навіть не обрамлене, головне для пернатого – аби трималося, тому розміщає його, зазвичай, між водостічною трубою і стіною десь", – розповідає Людвіг Адальбертович.

Співоча рідня горобців

Найближчими родичами сіреньких на Закарпатті є представники родини в’юркових. Це така собі "вокальна сімейка", бо її пернаті славляться співочими можливостями. До родини входять теж досить відомі і широко поширені на Закарпатті птахи: снігур, чиж, щиголь, зяблик, костогриз, вівсянка та шишкар звичайні, щиглик, чечітка (підвид – коноплянка). "Цікаво, що до завезення в наші краї канарейок і масового розповсюдження їх як декоративних співочих птахів, саме представники в’юркових утримувалися в неволі як декоративні птахи", – розповідає орнітолог.

Чиж звичайний – найменший за розмірами із в’юркових. Самець має жовто-зелене забарвлення, чорну шапочку. Самка менш яскраво забарвлена. В Україні чиж найчастіше зустрічається в Карпатах, де гніздиться в ялинових лісах. Дорослі птахи живляться насінням берези, вільхи і ялини. Восени і взимку чималі зграї чижів у пошуках їжі кочують по всій території України. Пісні чижів мелодійні, дзвінкі і різноманітні.

Щиголь звичайний – один з найгарніших птахів з дуже привабливим строкатим забарвленням. Голова самця яскрава: навколо дзьоба і до очей – червона «маска», «щоки» білі, голова зверху і ззаду чорна. Решта оперення жовте, біле та чорне. У самки оперення не таке яскраве. Щиголь – осілий птах, поширений по всій Україні. Зустріти щиглів можна в перелісках, парках, великих садах, де неподалік росте багато бур’янів, рослин пустирів, насіння яких є їхньою основною їжею. У вересні старі та молоді птахи збираються у великі зграї і восени та взимку кочують полями, садками і лісовими галявинами, видзьобуючи насіння бур’янів. Щиглики – корисні птахи. Знищуючи шкідливих комах і поїдаючи насіння бур’янів, вони приносять значну користь сільському господарству.

«90% території Закарпаття займають зяблики – найкращі співаки з в’юркових», – розповідає Людвіг Адальбертович. Зустріти зяблика можна в лісах, парках і оселяється він на деревах садів і бульварів , тому доступний для спостереження дошкільнят. Тому пісеньку зяблика –  "Фю—фю—рю—ля—ля-ді—ді—ві—чіу" – пародіюють ще в дитсадках, однак не всі знають, що це – саме зябликове соло. Весняне оперення самця зяблика дуже гарне: голова сірувато-голуба, спинка коричнева, грудка і черевце – рожево-червоні. На крилах широкі білі смужки. У забарвленні самок переважають сірі відтінки.

Костогриз, напевне, чи не найменш відомий для нас пернатий. Пташка величиною з шпака, але з більш міцним тілом. Його відмінною ознакою є товстий дзьоб. Забарвлення яскраве: лоб і тім’я світло-коричневе, шия – сіро-рожева, черевна сторона тіла – винно-сірого кольору. Самка забарвлена менш яскраво. Досить часто костогризи зустрічаються в листяних лісах, гаях, садах і парках, де поблизу є фруктові сади. Костогризи — зерноїдні птахи. Живляться насінням кісточкових плодово-ягідних рослин: вишні, сливи, черемхи, а також насінням клена, липи, ясена, вільхи, горобини, кукурудзи, соняшника. Їдять вони і комах. Після вильоту молодих птахів у серпні птахи об’єднуються у зграйки: кочують плодовими садами і городами. Там, де костогризів багато, вони в період визрівання плодів і ягід можуть заподіяти певної шкоди садам.

Шишкар звичайний – ще один цікавий родич горобця. Розміром він трохи більший за снігура. Нижня і верхня щелепи дзьоба зігнуті і їхні кінчики перехрещуються між собою. Забарвлення старих птахів — яскраво-червоне в самців і жовтувато-оранжеве або зеленкувато-жовте — в молоді і самок. "Цей вид пернатих цікавий тим, що вигодовує пташенят взимку. Вигодовує енергетично дуже потужним кормом – насінням хвойних, що дозволяє не замерзати пташенятам навіть у найлютіші морози, – розповідає пан Людвіг. –  Шишкарів можна побачити лише в кінці зими і найчастіше –  біля темнохвойних лісів. Я сам бачив величезну зграю в Чорногірському масиві".

Коноплянка – пернатий мешканець культурного ландшафту. У весняному оперенні самця тім'я, чоло й груди – яскравого кармінового кольору, верхня сторона тіла бурувата, черевце й боки – білі. Самка за забарвленням схожа на самця, але в оперенні у неї відсутній червоний колір. "Цікавим у цього виду пернатих є розподіл ролей у сімї: пташенят, що злетіли із гнізда, продовжує підгодовувати головним чином самець. Самка ж відразу після вильоту пташенят залишає їх і приступає до виготовлення нового гнізда для другої кладки", – розповідає орнітолог.

Що ж, це найрідніші з рідні нашого звичайного горобця. Тепер всіх невеликих сірих пернатих ми не називатимемо горобцями. Цікаво і прислухатися до співу в’юркових і по ньому вирізнити представників цієї родини. Музичного слуху Вам!

Довідка:

Ряд Горобцеподібні (Passeriformes) – найчисельніший (понад 5 000 видів) ряд птахів. Мають невеликі розміри (за винятком родини Воронові). Найбільший представник – крук (маса тіла до 1,6 кг), а найдрібніші – нектарки (маса тіла 3-4 г). Найпоширеніша родина – Горобцеві, або Ткачікові.

В Україні зустрічається 130 – 135 видів горобцеподібних.

Горобцеподібні – нагніздні птахи, поширені по всій земній кулі (крім Антарктики). Живляться різноманітною їжею: частинами рослин, безхребетними тваринами, яйцями та пташенятями інших птахів. Багато представників — мігруючі птахи (ластівки, солов'ї, вівчарики), але серед них є також кочові (синиці, сойки, деякі дрозди) та осілі (хатній горобець). Горобцеподібні відіграють важливу роль у природі та житті людини. Комахоїдні види регулюють численність шкідників культурних рослин. Проте зерноїдні види можуть завдавати шкоди посівам. Самців багатьох видів люди цінують за красивий мелодійний спів (наприклад, соловей, дрізд співочий, щиглик).

Ольга Борсук, Зелене Закарпаття