Унікальний закарпатський голуб на межі зникнення?

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Вертуни в Україні є найдавнішими представниками пернатих, котрі вертяться у польоті. Їх історія сягає часів Запорізьких козаків, які на початку XVII століття дуже часто здійснювали походи через Чорне море на Туреччину та Персію. Повертаючись з цих походів козаки привозили численні трофеї, одним з яких були голуби.

З часом вертунів почали розводити голуб’ярі чи не з усіх регіонів країни. Відповідно, ця порода отримувала у своїй назві різні територіальні прив’язки: вертун Єлисаветградський, Херсонський, Закарпатський тощо. Ці, так би мовити, різновиди вертунів різняться між собою розміром, чи формою частини тулуба, однак всіх їх об'єднує один критерій: стрімкий зліт та опускання катом, ніби «мельницею». До речі, ця свою особливість породи збереглася далеко не всюди. Той же венгерський, чи «дебреценський» вертун, за словами заслуженого майстра голубівництва України, Юрія Маргіти, практично втратив здатність до притаманному йому прекрасного польоту, бо утримується лише у клітках і використовується як декоративний, а не льотний голуб.

Та з цієї точки зору не все так сумно із нашим різновидом цієї породи – закарпатським вертуном. Найстарший голуб’яр міста Едуард Біндас каже, що розводити цей вид на Закарпатті почали десь 150 років тому: «Наші прадіди-діди любили льотних птахів. Це ж є на що глянути. Сьогодні мода, надиктована вигідними і практичними умовами утримання, на спортивних та м’ясних голубів».

Вирізняльними прикметами закарпатського пернатого від його родичів є трохи менші розміри та завуженої форми хвіст. Едуард Біндас каже, що остання є головною ознакою нашого вертуна: «Куди не їздив на виставки – ніде такого не бачив». Порода має багате кольорова оперення. Зустрічуються білі, сірі, чорні, сизі тощо вертуни. Зберіг закарпатський вертун і свої льотні особливості, бо хоч і не з шаленою популярністю, однак поціновується у нашому краї. Сьогодні, каже пан Едуард, на Закарпатті йому відомо близько 25 – 30 голубівників, котрі розводять наших вертунів. Найбільші голубині сімї вертунів – у Берегівському, Мукачівському, Виноградівському районах. В Ужгороді, за словами Едуарда Біндаса, закарпатський вертунів утримують приблизно 5 голуб’ярів.

Кілька особин закарпатського вертуна має і пан Едуард і дуже дорожить цими пернатими. Зараз, за словами пана Едуарда, їх зовсім мізер у порівнянні з недавнім минулим. «Ще кілька десятків років тому цієї птиці у нас було дуже багато з різноманітними окрасом, та нині її популяція настільки зменшилася, що вона є майже вимираючою. Справа в тому, що останнім часом більшість голубівників захопилися декоративними породами або ж спортивними чи м’ясними. Також активно почали завозити російських високольотних птахів».

Пара закарпатських вертунів в господарсті Едуарда Біндаса (зверху зправа)

Ще одна причина зменшення популяції цього виду пернатих – закровлення виду. «Як правило, між собою паруються птахи з однієї голуб’ярні. Близькосімейні відносини поширенюються з покоління в покоління. Відсутність нової крові у голубиній родині призводить до народження слабого, кволого покоління, котре не пристосоване до навколишніх умов. У перспективі близькосімейні відносини можуть призвести до вимирання виду», – пояснює Юрій Іванович.

Однак, Закарпаття – край фестивалів, виставок, різноманітних показів. А який голубиний показ без унікального представника – закарпатського вертуна? То ж у краї завжди знайдуться поціновувачі давнього льотного голуба Закарпаття.

Ольга Борсук, Зелене Закарпаття