Не губіть друзів або Способи ідентифікації чотирилапих
При будь-яких запобіжних заходах губляться навіть найспокійніші, дресировані, слухняні собаки та віддані й розумні коти. А вже про гультіпак, тварин під час «шлюбного періоду» чи тих, котрі бояться петард, непосидючих цуценят і кошенят, стареньких чи хворих улюбленців нічого й говорити. Навіть якщо ви собаку взагалі ніколи з повідця не спускаєте, то може зламатися карабін або замок нашийника – і шукайте вітру в полі...
«До нас часто звертаються люди з проханням допомогти у пошуку зниклих домашніх улюбленців, або ж навпаки – знайти хазяїнів чотирилапих, котрі втекли чи загубились, − розповідає Ірина Азізян, голова Ужгородського товариства захисту тварин «Барбос». – Та, на жаль, мало хто знає про існування зоозахисних організацій чи додумається відвести тварину у ветеринарну клініку, тому й проходить повз. Також в Інтернеті, де найчастіше поширюють оголошення про загублених-знайдених собак і котів, не всі «зависають».
Тому, звісно, наявність будь-якої ідентифікаційної інформації значно скоротить довгий шлях повернення улюбленця додому, а то й взагалі буде чи не єдиною в цьому допомогою. Навіть якщо небайдужі люди підберуть тварину і вирішать самотужки знайти хазяїна чи звернуться по допомогу в організацію, не завжди є можливість перетримати чотирилапого невизначену кількість часу, особливо, якщо це собаки крупних порід або ж дорослі звірі з певним волелюбним характером. А якщо у такої тварини є ошийник чи бирка з номером телефону – це багатовідсоткова гарантія, що знайду вам повернуть.
Лише за останні три місяці в «Барбос» прийшло понад два десятки оголошень про загублених собак і котів, більшу частину котрих вдалося, хоч і не швидко, та знайти. А скільки таких тварин все ще тиняються вулицями в пошуках хазяїв?»
Відповідальний господар повинен бути впевнений, що у разі непередбаченої ситуації з ним зможуть зв’язатися і повідомити про його вихованця. Дайте можливість людям допомогти вашій собаці, що потрапила в біду. Не кожен перехожий забере знайду жити до себе в квартиру, але майже будь-який набере ваш телефонний номер, звичайно, якщо буде його знати.
Існує кілька способів ідентифікації тварин. Кожний із них має свої переваги та недоліки, тому вибирати потрібно в залежності від характеру й тілобудови вихованця та власних фінансових можливостей.
1. Клеймо з номером тварини неможливо втратити – але це чи не єдиний його плюс. Якщо воно зроблене якісно, то буде з собакою чи кішкою на все життя. Та далеко не кожна людина зважиться приручити чужу тварину настільки, щоб залізти їй у вуха або в пах (місця, де ставиться клеймо). Якщо ж на фарбі заощадили, або звірятко має свій яскравий пігмент і густу шерсть, то вказівка може стати просто нечитабельною. Ще одна проблема в тому, що більшість не здогадається подивитися собаці у вухо або в пах. Навіть якщо клеймо помітять, то переважна кількість звичайних людей, які можуть підібрати вашу тварину, не знають, що робити з цим номером.
Якщо вихованцеві пощастить, і його знайде той, хто знає, що таке клеймо і де воно знаходиться, то він зможе зв’язатися з клубом або розплідником, в якому зареєстрована дана тварина. Далі події можуть розвиватися за двома шляхами:
А) У клубі не виявиться вашої адреси чи телефону, або ви переїхали і змінили їх, не повідомивши клуб.
Б) У клубі дадуть вашу контактну інформацію (бажано залишати не тільки домашній телефон, але і стільниковий), і тварина повернеться до вас.
2. Чіпування тварин − це новий сучасний спосіб ідентифікації шляхом підшкірної ін’єкції, який значно менш болючий у порівнянні з клеймуванням. Багато цивілізованих країн уже повністю перейшли на чіпування як на найбільш надійну і гуманну систему ідентифікації у ветеринарії. Тому для перетину тваринами кордонів таких держав однією з необхідних умов є чіпування. Чіп залишається з собакою все життя і є хорошим варіантом доведення власності на дану тварину – його дуже важко знайти і видалити. Крім контактних даних, в базу чіпів можна занести додаткову інформацію, наприклад, про стан здоров’я тварини.
Але у нас мало хто здогадається перевіряти собаку чи кішку на наявність чіпа – не так багато людей знають про метод чіпування. Та й далеко не у всіх клініках є прилади для зчитування інформації з чіпа, поки не існує єдиної бази для чіпованих тварин. Та й метод цей не з дешевих.
3. Невелика металева пластина, на якій робиться гравірування номера телефону, адреси та клички собаки, є непоганим варіантом ідентифікації улюбленців. До нашийника пластина кріпиться з двох сторін. При бажанні її можна виготовити власноруч.
Але таку вказівку добре помітно лише при великих розмірах тварини, наприклад, на крупних короткошерстих собаках. Та й під час поневіряння по вулицях пес може загубити нашийник, або його знімуть «добрі люди».
4. Альтернативою бирці-пластині є просто інформація на нашийнику, котра зазвичай або випалюється, або пишеться водотривким маркером. Цей спосіб, хоч і не дуже естетичний, проте з варіанту «дешево і сердито». Якщо напис великий, а тварина гладкошерста, то його добре видно, що не змушує надто тісно контактувати з незнайомою знайдою. Та під час поневіряння по вулицях ваш улюбленець може втратити ошийник, або його можуть зняти.
5. Металева підвіска на ошийнику має вигляд циліндра (гільзи), порожнього усередині, котрий розгвинчується на дві частини. В одну з них вставляють папірчик з контактними даними господаря тварини і підвіску скручують. Такий аксесуар можна купити в більшості зоомагазинів.
Але практично всі підвіски за кілька місяців розгвинчуються і папірець втрачається. Також у неї може потрапити вода і розмити написані дані. Така вказівка годиться тільки для дрібних і гладкошерстих порід собак – на великих його взагалі не помітно. А ось кішкам підійде чудово. Та багато перехожих не знають, що таке підвіска-вказівка, і не підозрюють, що всередині може бути папірець з телефоном. Та й не всякий, хто побачив загублену тварину, зважитися ловити її і відкручувати підвіску.
6. Пластикова підвіска має дещо інший, більш герметичний, пристрій з’єднання двох половинок, що зменшує ймовірність розкручування. Але її так само можна втратити через ненадійне колечко, що з’єднує підвіску з нашийником. Також годиться більше для дрібних тварин. Ця підвіска дешевша за попередню і продається в більшості зоомагазинів, хоча через яскраве забарвлення та форму її часто сприймають як іграшку чи прикрасу.
7. Бирка – металева пластина різноманітної форми, розміру, колірних варіацій, що кріпиться за допомогою кільця до нашийника і залишається у висячому положенні. Добре помітна на тваринах з будь-якою шерстю (при дуже довгій можна повісити на 2 кільця) та розмірами. Написи на бирці переважно видні здалеку, також в сутінках вона привертає до себе увагу відблисками світла та дзеленчанням.
Але бирки можна придбати далеко не в усіх магазинах – переважно їх роблять на замовлення. Якщо кільце кріплення слабке, то вказівка може загубитися. Тому рекомендуємо вам використовувати тільки якісні кільця з товстої сталі або ж прикріпити її до нашийника маленьким карабіном – він міцніший та надійніший. Хоча, на жаль, тварина може загубити як бирку, так і цілий нашийник.
Пам’ятайте: якщо ви пишете на вказівці кличку тварини (особливо представника дорогих порід), то, цілком імовірно, вам можуть її не повернути. А знаючи вашу адресу, бажаючі НЕ повернути улюбленця вживатимуть заходів щодо того, що б ви його не знайшли.
Тому на бирках рекомендуємо писати: «Хочу Додому!», «Поверніть!», «Подзвоніть Господарю», «Поверніть за винагороду», «Винагорода» (при потребі – «Собака небезпечний», «Щеплений від сказу», «Тварина глуха», «Собака-поводир»). Також вкажіть від одного до трьох номерів телефонів, мобільних і міських. Якщо ви подорожуєте з твариною, то рекомендуємо перед номером прямого стаціонарного телефону вказувати код міста.
До прикладу, мешканка Ужгорода Олександра Синишина бирку своєму коту почепила давно: «Хоч наш малюк і не зникав надовго, але для перестрахування ми йому почепили бирку. Ми живемо в приватному будинку, тому постійно слідкувати за тим, щоб котик не втік, дуже важко. Ось ми і вирішили зробити йому медальйон − з його появою шанси на повернення загубленої тваринки збільшуються у декілька разів. Він коштує не так вже й багато, а от користі від нього немало. Тому, звичайно, раджу всім господарям тварин робити такі медальйони – замовити по Інтернету чи в майстернях з виготовлення ключів. У моїх знайомих, до речі, кота завдяки медальйону і знайшли».
Натомість ужгородка Юліана Бокоч стверджує, що нашийник у кота створює загрозу не вивертітися від зустрічі з собаками. Її кішка саме так і загинула – пес зачепв зубами за ошийник і позбавив її шансу вислизнути та втекти. Тепер усі котячі вихованці Юліани ходять без будь-яких аксесуарів. Дівчина вважає, що чіпування могло б вирішити проблему загублених тварин, проте у нас ці чіпи поки що ніде розшифрувати.
Не одягайте бирки і вказівки-підвіски на тварин, які люблять пролазити крізь вузькі щілини й діри в парканах – є ризик, що звірятко зачепиться й не зможе вибратися. Власне, це стосується всього, що може бути одягнуте на вихованця, включаючи звичайний і протиблошиний нашийник.
Довідка:
Бирка – невеличка дощечка або металева бляшка з номе¬ром або написом, яку прив’язують до шиї тваринам. Сучасні бирки замість номеру можуть мати штрих-коди для ведення автоматизованого обліку. У дунайських рибалок бирки також називались четелями, у закарпатських пастухів на полонині – равашами.
Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.