У центрі Ужгорода ростуть справжні цитруси
У 1949 році, за вказівкою вищого керівництва СРСР, науковцями з Грузії на Закарпатті було розбито кілька плантацій з вирощування чаю. Також в ході тодішнього експерименту вчені намагались запроваджувати субтропічні культури в північних широтах – ось чому зарослі понцируса можна зустріти на покинутій чайній плантації. У переважній більшості випадків експерименти були невдалими, але морозостійкий вид цитрусових прижився та, хоч і не масово, розповсюдився по області – адже таких дослідних ділянок було 11. Доцент кафедри лісівництва УжНУ Едуард Турис розповідає: «У ті роки навіть мода була на впровадження субтропічних культур на Закарпатті, були так звані цитрусоводи-відмінники. Понцирус на теренах колишнього СРСР поширений як підщепа для підвищення морозостійкості цитрусів, на Мукачівщині його вирощували траншейним способом. В Грузії до тепер усі плантації – на ньому.
Плоди понцируса не є столовими, адже вони схожі на дички яблука – їсти, в принципі, можна, але вони несмачні, м’якоті та соку дуже мало. А ось додавати понцирус у чай – ідеальний варіант, оскільки за смаком він відрізняється від лимона, надає напою жасминовий присмак».
Цвітіння екзотичного виду понцируса "Flying dragon"
Пан Едуард упевнений, що якби селекціонери зацікавились виведенням сорту столового понцируса, то через деякий час реально було б отримати плоди без кісточок, придатні для споживання: «Гібриди мають таку цікаву властивість – можуть не формувати кісточок. Наскільки нам відомо, уже були спроби вивести інші понцируси, у ландшафтному дизайні поширені його карликові види. Швидше за все, у ботанічному саду теж росте гібрид, оскільки на чайній плантації та перед хімфаком плоди ідентичні, а в ботсаду університету вони більші та яскравіші, з оранжевим відливом.
Хоча селекція дерев та кущів – процес складний і тривалий, адже це вам не помідори, де за рік можна мати два покоління рослин. Якщо вирощувати понцирус посівом, то перший раз дерево зацвіте через 5 років. Кожен проросток треба садити, доводити до плодоношення – із 100 саджанців лише один може дати цікаву якість, але перевірити потрібно всі, бо можете її втратити. Тому, відповідно, потрібні чималі площі під висадку. Плюс треба мати умови для досліджень: теплиці для цього виду й інших цитрусових, найманих працівників, інструменти, прищепи, маточник для поборів пилку… Тобто на все потрібні кошти – а в Україні чомусь наукові досліди стоять чи не на найнижчому рівні серед пріоритетних видів діяльності, потрібен інтерес, державний або приватний. У нас же нема прямої пропорційності між ученим і багатою людиною, оскільки стереотип українського вченого – це дивний дядько в потріпаній одежі, з авоською, з незрозумілими стремліннями.
Та й понцирус трифоліата на Закарпатті – це вже адаптоване дерево, хороший генетичний матеріал, з яким треба працювати. А нас воно поки влаштовує як якесь чудо-юдо, та швидко і ним перестане бути».
Звісно, що понцирус – не така вже й диковинка, адже за роки «проживання» на території Закарпаття спеціалісти у цій сфері та прості зацікавлені перехожі насадили його на власних ділянках. Оскільки цей цитрусовий доволі рясно плодоносить, а можливості застосування плодів нечисленні, то біля дому досить одного дерева, щоб і для себе тонізуючі напої готувати, і сусідам роздавати. Та садити його теж треба з розумом. «У нас інтерес до рослин варварський – піти й викопати, не вивчивши особливостей пересадки, зі слухів і власних фантазій склепавши якусь фальшиву інформацію. Понцирус має хороші насіннєві плоди – якщо їх не збирати після опадання, або ж весною не виполоти молоді пагінці – розростеться швидко, головне – щоб плід був зрілим», – стверджує пан Едуард.
Крім того, є таке поняття, як вплив підщепи на прищепу – тобто якщо на коріння понцируса прищеплені інші цитрусові, то вони виростають більш терпимими до умов навколишнього середовища, до холодів. Плюс, на прищепі квітка понцируса легше прийме пилок, адже міжродові схрещення доволі складні. Але в кімнатних умовах він не ростиме, оскільки це – листопадна рослина, тобто після опадання плодів потрібен період спокою, мороз.
Навіть без теплиць понцирус цвіте гарно, тому він – чудовий медонос. А жива огорожа виходить просто ідеальною – через колючки цитруса ніхто не пролізе, хоч якби не старався. Едуард Турис сміється, що ґазда потім може скидати кістки злодіїв-невдах палицею з рослини. Оптимальний варіант живого плоту, котрий майже не потрібно спеціально формувати – карликові види. Флористи, в свою чергу, використовують гілочки на букети та ікебани, часто фарбуючи їх.
Цитрусове дерево в ботанічному саду
Довідка
Понцирус трифоліата – один із найбільш холодостійких представників цитрусових, виносить зниження температури до -18-20 °С. Він також стійкий до збудників деяких грибних хвороб, таких як трістеза і ксілопорозіс. Завдяки цим якостям він широко використовується як карликова підщепа для різних видів цитрусових, а також в селекції.
Понцирус вільно схрещується з видами роду Цитрус (Citrus), гібриди зазвичай стерильні. Створені такі гібриди понцируса, як цітранж (понцирус × апельсин), цітранжкват (понцирус × апельсин × кінкан), цітранждарін (понцирус × мандарин), цитрамон (рослина) (понцирус × лимон), сатсуманжі (понцирус × японський мандарин) і ін.
Один з екзотичних видів понцируса Flying Dragon – це надзвичайно цікава рослина, привертає увагу своїм зовнішнім виглядом, невеликими трійчастим листям, і величезними, вигнутими як у хижака, колючками, від чого й походить назва – «дракон у польоті».
Батьківщиною понцируса вважаються Центральний Китай і Гімалаї. Культивується в Японії, Австралії, Аргентині, США та багатьох інших країнах, у тому числі на Чорноморському узбережжі Кавказу.
Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.