Щастя вимірюється кількістю собак

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Першою у домі з’явилась собака Дарця породи німецький боксер, котру господарі взяли за 30 гривень. Через деякий час виявилось, що у неї епілепсія та хворі нирки… «З нею буває дуже тяжко, іноді трапляються припадки. На лікування епілепсії у собак треба багато грошей і часу, а щоби привести у норму нирки, постійно потрібні вітаміни, хоча вони й не дуже допомагають, – розповідає Анничка. – Але кажуть, що найкращі ліки – це любов і турбота. Ось так і живемо.

Найскладніше буває, коли у Дарці припадок трапляється. Хоч ми вже всі й знаємо, що треба робити (тягнути за язик, плескати по спині, перевернути пса), все одно у нас теж стається припадок страху та паніки. Але ми всі Дарцю дуже любимо, вона – наша квіточка, хоча й дуже нечемна ».

Другу собаку – Майку – Анничка та її чоловік Юра взяли на перетримку у ГО «БАРБОС». Через 2 тижні зрозуміли, що нікуди її вже не віддадуть. Зараз вона – найбільша злюка, нікого не підпускає до воріт. Майка любить досліджувати склад смітника, красти речі та їжу. Також ця хитрунка вміє закривати рот у буквальному значенні – б’є лапами по обличчю. Лапами випрошує, аби її погладили. Бурчить, коли їй щось не подобається. І завжди точно за графіком починає гавкати, коли надходить час поїсти.

Майка пробує налякати Дарцю =)

Третя чотирилапа улюблениця – Пруня. Її разом з усім виводком Анничка і Юра теж взяли на перетримку. Семеро сліпеньких маляток привезли із заводу. Вигодовували-виходжували їх нелегко. Пруня була найменшою і найбільш вибагливою, найголосніше від усіх пищала. Її братиків та сестричок потрохи роздавали, а Пруню довго ніхто не хотів забирати. І ось, коли вже знайшлися нові хазяї, малеча підхопила парвовірус…

«Капельниці, уколи, переживання, ці маленькі оченята, наповнені болем і стражданням – це було щось жахливе! Ми з нею сиділи у ветеринарній клініці, і я дуже її просила, щоб вона одужала. Тоді я пообіцяла їй: якщо Пруня викарабкається, то я її нікому не віддам! …І так Прунька стала нашою доцею.

Тепер вона аж пищить із радості, коли ми повертаємось з роботи, – каже Анничка. – Наші дівчатка, наші бусинки – це те, що завжди тягне нас додому. Завжди про них думаємо. І як би погано не було на душі, які б негаразди не зустрічались у житті – все погане як рукою знімає, коли після повернення додому нас зустрічає така група підтримки, котра з перших кроків атакує, намагається облизати, збити з ніг. Це море любові, щасливих і вірних очей є уособленням всього найбільш яскравого і хорошого, що є у житті. Ну, і звісно, що взимку можна економити на опаленні ».

А ще серед цих невгамовних і веселих собак крутиться кіт. Одного разу він прийшов до Аннички сам. І вирішив собі, що він залишається. Дарця кота недолюблює, а Пруня і Майка прийняли, як свого. Кіт як кіт – у собак є хазяїни, а у нього – обслуговуючий персонал. Ось так і живуть.

Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття