ЛЮДЕЙ НЕ ШКОДА!
Часто доводиться чути від посторонніх осіб докори, мовляв чого ти займаєшся тваринами, ось скільки людей потребує допомоги, краще піди туди, зроби те… І завжди (!) ці докори надходять від таких індивідумів, котрі ніколи в житті нікому нічим не допомогли, окрім як «порадами». А мені, в свою чергу, хочеться їм порадити прочитати одну невеличку статтю, яка допоможе зрозуміти мене та інших зоозахисників.
Колонка автора
Інші теми автора
«Моя сусідка пішла викидати сміття і почула писк. Заглянула у контейнер - а там три крихітних кошенятка. Оченята блакитні - тільки-тільки відкрилися.
Витягнула, віднесла додому. Стала їх із соски годувати, виходжувати. У перший день ніби нічого були кошенята, а потім почали хворіти.
Понесла в клініку. Лікар сказав, що сильно застуджені. Уколи робили, таблетки давали. Сусідка - людина небагата, через кризу роботу втратила. Але грошей на кошенят не шкодувала. Тільки не допомогло нічого - занадто довго вони були на холоді.
Хтось викинув, бо не потрібні. Хтось підібрав, бо живі.
І той - людина, і цей - людина. Але ніби істоти різної породи.
Одні люди шкодують все, що живе. Іншим - ніякої різниці: викинути на смітник старе пальто або непотрібних кошенят.
Подругу мою задушили кімнатні квіти. Вона їх розсаджує, поливає, створює умови, і їх стає все більше і більше. Квартира маленька, ставити квіти нікуди. Я кажу, викинь Ні, вона не може. Як, каже, я їх викину. Вони живі.
Мама іншої подруги не може викинути кефірний гриб. Він так розрісся, що виробляє кефір в промисловій кількості. Від нього треба відірвати шматочок і залишити - хай виробляє грам триста на день. Але куди подіти ту частину гриба, що не потрібна? Може бути, в унітаз?
Та ви що! Ні в якому разі! Він же живий!
Живий - це щось святе. Для одних людей. Інші ніякої святості не відчувають. Восени вони кинуть на дачі собаку, бо вона гавкає і її незручно тримати в місті. А інші люди її пошкодують, заберуть собі в крихітну квартиру і будуть носитися з нею до кінця життя.
Я не хочу сказати, що одні люди - хороші, а інші - погані. Я хочу сказати, що ставлення до живого ділить людей на два табори. І незрозуміло, чому одні - у першому таборі, де викидають кошенят. А інші - у другому, де їх підбирають.
Відповідальне ставлення до тварин - не від розуму і не від переконань. З ним народжуються. Або воно є, або його немає. Якщо його немає - нічого пояснити неможливо. Навіть не треба намагатися. Краще, навпаки, мовчати.
Люди, які викидають кошенят, вважають трепетне ставлення до живого психічним відхиленням. Тому люди, які підбирають кошенят, приховують його, як свою слабкість.
Але є фраза, за допомогою якої їх легко впізнати. Якщо людина каже: «Мені зовсім не шкода людей» - значить, вона з того табору, де рятують кошенят.
Людей не шкода, тому що вони самі винні в своїх нещастях і самі можуть допомогти собі. У людей є руки, мізки, інструменти. У них є права і важелі. Вони можуть вимагати і домагатися. А тварини і рослини не можуть добиватися. Вони безпорадні. Вони навіть таблетку не зможуть проковтнути самостійно, якщо захворіють.
Якщо людина говорить, що їй не шкода людей, - швидше за все, у неї чотири кішки і три собаки, всі підібрані хворими і нещасними.
Але якщо вона скаже, що їй шкода людей, - ви навряд чи знайдете у неї вдома хворих бабусь, яких вона прихистила з жалю.
У цьому і є вся різниця».
Калініна Юлія © « Московський комсомолець»
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.