Риба гниє з голови, або Кіть вун не позерать за свойов ґайдов, то і я не буду
Ми можемо досить говорити про гуманність, співчуття та милосердя, намагатися допомогти страждущим та покращити ставлення сірої маси до братів наших менших. Ніколи нічого не зміниться в кращу сторону, доки нами керуватимуть ідіоти та живодери. Пересічний громадянин дивитиметься на їхні поступки і думатиме: "Тать кіть мер не валовшний позерати за свойов ґайдов, то я, обичний чоловік, маю позерати?" До чого це я? Зрозумієте, коли почитаєте таку історію.
Колонка автора
Інші теми автора
Одного осіннього дня в організацію захисту безпритульних тварин "Барбос" зателефонувала жінка, і сказала, що по її вулиці вже вкотре бігає без нагляду чистокровний лабрадаор, котрого власники просто виставили за ворота. Мені, як волонтеру організації, випало доручення піти туди й сфотографувати собаку, дізнатися більше про його долю у сусідів, виставити світлини й опис на сайт "Барбоса". Звісно, що у породистої собаки шанси на "усиновлення" вищі, аніж у вуличної, тому ми не сумнівалися, що вдасться швидко знайти нового господаря.
Коли я прибула на вказану вулицю, почала шукати собаку.
- Ви того лабрадора глядаєте, що туй учера бігав? - запитав мене перехожий, коли я до нього звернулася по вказівки. - Тать то ратушняківська собака, они її не отдають.
- Як не віддають, якщо мені зателефонували і сказали, що її власники просто виставили на вулицю. І звідки ви знаєте, чия вона?
- Тать як, усі знають, чия ся собака. То Марина виганяє її гет за ворота, а приходить малий, та забирає обратно. Як лиш він уходит, вона знов пса виганяє.
- А нащо їм той лабрадор взагалі був? - не перестаю дивуватися я.
- Тать я знаю, купили си дорогу собаку, а як родила песят, то вже собі лишили, а тоту сигінь виганяють, цирки роблят.
Перехожий пішов, натомість, почувши нашу бесіду, до мене підійшла жінка, котра іноді годувала бідного пса. Розказала, що панство Ратушняків дійсно має недешевого лабрадора зі всіма відповідними документиами, котрого, при бажанні, можна і віддати, і продати в добрі руки - охочих знайдеться достатньо. Після перешої такої "ходки на вулицю" моя співрозмовниця з чоловіком думали, що собака сам утік, тому привели його до власників. Колотити і дзвонити у ворота довелося довго, після чого вийшла вищезгадувана Марина і сказала таке: "Нє прівадітє єйо больше, я спєціальна єйо виґнала, может, она гдє-то патєраїцца". Люди остовпіли, та що робити - пішли геть. Підгодовували собаку протягом тижня, поки на вихідні не приїхав син тої Марини, і не забрав біного пса назад. І це повторювалось не раз і не два.
"Ми вже знайшли нових власників, котрі навіть без документів заберуть собаку собі. Якщо вона ще раз виставить пса за ворота, то віддамо і все. Не можу дивитися, як він, бідний, мучиться на вулиці" - так відповіла мені співрозмовниця. Розпрощалися на тому, що, коли елітний "ратушняківський" лабрадор знову поповнить ряди бездомних тварин, то заберемо його на перетримку або ж відразу доставимо новому власнику. Та сусіди колишнього мера більше не телефонували. То ж, або вони самі віддали собаку в хороші руки, або горезвісна Марина одумалася і таки вирішила, що у них вистачить коштів та місця у дворі утримати нещасну тварину. Не знаю, як ви, але я більше вірю у перший варіант. Про інші навіть думати не хочеться...
Висновок. Якщо вищі світу цього, тобто колишній мер з дружиною (теперішній далеко від нього не втік - питання притулку для собак висить у повітрі, чотирилапих травлять комунальники, а він, сигінятко, нич не знає, нич не чує) ставляться до тварин (та й до людей), як до іграшок - сьгодні купимо, а завтра викинемо, то не дивно, що прості смертні такі ж, якщо не гірші. Байдужість, злість, ненависть, живодерство процвітають. На цьому виростають діти, котрі сьогодні б’ють собачку, а завтра битимуть свої батьків, бо так виховані. У нас ніколи не буде нормального, морально здорового, справедливого гуманного суспільства, якщо таке творитиметься, "Бо кіть йому мож, то я цим гірший". Якщо посадовцеві можна познущатися над твариною, то той, хто його обирав, навідь не задумається над своїми діями. Не помітить, що за ним слідкує його дитина, котра поступатиме так же, якщо не гірше.
Лев Толстой вважав, що суспільство, котре погано ставиться до тварин, завжди буде убогим та злочинним. Саме таким, як наше. А починається суспільство з нас. З кожного окремо, з кожного, котрий думає: "А чого я повинен, якщо він не хоче"... З кожного, котрий нічого не робить, бо сусід теж не робить. Бо сусід викинув собаку, то "най пропаде, то не моя собака, я му нич не скажу". А якби цей кожен, нехай кожен третій чи п’ятий, поставив того сусіда на місце і врятував собаку, то наступного разу сусід такого б не робив. І нещасних, обездолених чотирилапих було б менше. А з часом взагалі б не стало. Бо той, хто не має совісті, відповідальності, почуття обов’язку, боявся б того, хто їх має і заступається за слабшого.
Жаль, що таких у нас одиниці на мільйони жорстокої сірої маси з ратушняками і погорєловими у чолі. І по яку сторону барикад стояти - вибирає кожен свідомо сам. Я вибрала боротьбу, і ні разу не пошкодувала. А вам вистачить сміливості?
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.