Про дітей, лабрадора і зраду
У вас є діти? Якщо ні, то уявіть на хвилинку, що є. Якщо так, то вжитися в роль вам буде легше.
Колонка автора
Інші теми автора
Уявіть, що у вас двоє-троє карапузиків, смішних кругленьких карапузиків. Можливо, одного віку, можливо, рік-два різниці між ними. Ви їх обожнюєте, виховуєте-вигодовуєте, граєтесь з ними, заспокоюєте, коли вони плачуть, радієте їхнім посмішкам та спробам сказати перше слово. Весь свій час присвячуєте цим ангеликам із величезними очиськами і пухленькими щічками. Можливо, вони не завжди чемні, не завжди усміхаються, іноді хворіють чи шкодять, але ви все одно їх любите – це ж діти, ваші діти. Вони для вас найкращі.
А тепер уявіть собі, що одного дня вас і ваших маляток силоміць виривають із теплої домівки, кидають у картонну коробку, грузять в машину і кудись везуть. Ви навіть не слідкуєте, куди, оскільки пробуєте заспокоїти своїх малят, котрі плачуть і скиглять – їм холодно, вони перелякані.
Раптом авто зупиняється, вас разом із коробкою викидають, і авто рушає. Надворі сиро й холодно, навколо кущі та дерева, за ними – швидкісна траса. Ваші карапузики плачуть, мерзнуть, вони налякані, голодні і при такій погоді легко можуть захворіти. Ви у розпачі, не знаєте, що робити – шукати свій дім, що означає на деякий час залишити дітей у лісі самих – адже всіх ви не заберете з собою, чи захищати малят, адже час від часу повз побігають собаки, може пройти і якийсь чужинець.
Як ви вважаєте – за добу, проведену в холодній коробці у лісі, біля траси, без їжі та води ваші малюки виживуть? Мабуть, так. Але якими вони будуть, коли їх знайдуть люди? І чи не пройдуть вони байдуже повз?
Скажете, що ви б такого не допустили. А уявіть собі, що ви нічого не можете зробити. Не можете перешкодити такому звірству, не можете покликати на допомогу, забрати малят у безпечне місце – ваша доля, як і доля ваших дітей повністю залежить від падлюки, яка поводиться так, як вважатиме за потрібне – може вас викинути, а може й залишити. Може нагодувати, а може на три дні про вас забути.
Уявіть собі, що ваша доля повністю залежить від однієї людини. Уявіть собі, що ви – самка лабрадора, яку недавно разом із шістьма симпатичними малятками викинули у лісі біля ресторану «Шахта». На щастя, є ще Люди в цьому місті, котрі не пройшли повз, а врятували малят. Їхня мама, швидше за все, побігла шукати домівку й господаря, котрий її зрадив, викинув як непотрібну іграшку, а вона його й далі любить, і далі йому довіряє. Не тому, що вона – тварина, що вона дурніша. Навпаки, він – справжній звір, а ця собака – одне з найдобріших створінь на планеті із чистою й вірною душею.
Скажете, що в тварин немає душі, що це – повна маячня? Ні, шановні, душі часто немає в так званих «гомо сапієнс», у вас. І серця теж немає. А в тварин вона, безперечно, є. І ще у них величезне й добре серце, котре любить свого хазяїна, нехай і зрадливого, до смерті.
Уявіть собі, що малих лабрадорчиків вдалося роздати новим хазяїнам, усіх шістьох, буквально за чотири дні. А їхня бідна мама все ще бігає містом і в пошуках колишнього дому, і в пошуках свої дітей, бігає хвора, голодна, ослаблена, з молоком, котрим вона ще недавно вигодовувала цих крихіток. Вона не дається впіймати чужим, адже все ще залишається вірною тій тварюці, котра її викинула. Можливо, її зіб’є машина, можливо, отруять «добрі люди», можливо, сама впаде знесилено на холодний асфальт…
Уявіть себе на її місці…
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.