Реінкарнація кота-мандрівника Васілія

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Давним-давно, а саме у лютому цього року, Сашко повертався ввечері додому. Біля під’їзду його зустрів дивний кіт, котрий впевнено провів чоловіка до квартири і наглувато напросився «на чашку чаю». Чому дивний? Бо поводився так, ніби все життя провів у його помешканні, і ось щойно вийшов зустрічати господаря.

Дружина Сашка – Наталка – великий поціновував сімейства кошачих, ще й за сумісництвом волонтер ГО «БАРБОС», всіх котів у будинку знає «в лице», тому й вирішила, що їхній гість просто загубився чи вийшов погуляти і випадково забрів із сусідніх дворів аж до них. А кіт тим часом, смачно поївши, умостився на м’якому кріслі та заснув. Прокинувся вже ближче до півночі і почав проситися на вулицю. Господарі подумали, що він, мабуть, уже нагостювався і спішить додому, та й випустили вусатого.

                    Таким був знайда Васілій з початку цієї історії

А наступного вечора кіт чекав Наталку біля супермаркету неподалік від їхнього дому. Провів до квартири, зайшов у гості, поїв, поспав та пішов собі геть. І так тривало пару днів у різних варіаціях. За той час «Барбоси» уже розклеїли оголошення про знайденого чотирилапого, Наталка розпитувала по сусідніх дворах і будинках, чи нема там, випадково, його хазяїв. А через кілька днів кіт… зник. Дівчата подумали, що, напевне, знайшовся хазяїн і забрав свого кота додому.

Та у травні цього ж року у «БАРБОС» надійшло повідомлення, що по вул. Можайській знайшли дорослого кота. Наталка на фото ледве впізнала свого колишнього «гостя» – таким він був виснаженим і худим. Кіт прожив у цих людей тиждень, та їхня чотирилапа красуня не здружилася з новим співмешканцем, тому його прийшлося забрати.

Наталка «охрестила» знайду Васілієм і повезла у ветлікарню на огляд. У передній лапці котика лікар знайшов чужорідний предмет, тож йому зробили операцію. Виявилося, що це – куля з дробовика, з якого, у кота, ймовірно, стріляли. Та Васілію пощастило, бо куля потрапила в м’язову тканину, не пошкодивши кістку, і рана швидко затягнулася.

Ось що витягнув ветлікар із лапки Васілія

Наталка та Сашко відгодовували і виходжували кота. Васілій поправлявся, пройшов ще одну незначну операцію по стерилізації, був оброблений від всеможливих паразитів. Він був дуже послушним і розумним «постійним гостем» – чемно ходив у лоток, активно не бушував, нічого не царапав і не нищив. Але в їжі був досить перебірливим – і то йому не так, і того не хочеться… Правда, спочатку регулярно просився на вулицю і влаштовував «співи» під балконом, але, побачивши, що його ніхто не пускає, згодом заспокоївся.

Кіт, попри свою «галантність» і культуру, виявився дуже товариським. Іноді Васілій о п’ятій ранку починав привертати до себе увагу, загравав до своїх мирно сплячих опікунів. Ганяв іграшки по квартирі (якщо Наталка не встигла їх звечора сховати ), просив їсти, не давав спокійно збиратися на роботу, заважав Сашкові працювати на комп’ютері. Так тривало доти, доки одного вечора Наталка не принесла додому маленький мокрий нещасний клубочок, котрий жалібно нявчав.

Клубочок висушили, відмили, нагодували і назвали Мишою. Васілій був дуже здивований і трохи обурений – як це може бути, що таке вуличне нещастя їсть з його миски і грається його іграшками. Та обурення тривало недовго – уже через кілька днів господарі були вкрай розчулені «картиною Рєпіна»: Васілій діловито показував малечі, як правильно їсти з мисочки, не розляпуючи все молоко по підлозі і вилизував Мишу, ніби дбайлива матуся .

Васілій з Мишкою

З того дня у двох знайд почалася справжня котяча ідилія. Васілій носився із Мишою, ніби із власною дитиною, вимивав її, грався з нею, ніжно муркотів, коли хотів покликати, не обділяв у їжі й увазі. А кицька відповідала своєму названому татові такою ж безмірною любов’ю.

І так тривало аж до осені. А у жовтні організація «БАРБОС» брала участь у ярмарку, куди Наталка привезла і своїх вихованців. Васілій з Мишкою, одягнені у дитячі майки, привертали чимало уваги – красиві, викохані, випещені. І тут раптом дівчина, котра з цікавістю оглядала клітки, взяла Васілія на руки: «У мене теж колись такий кіт був, точно такого ж окрасу, звали його Ваською…» «Барбоси» здивовано переглянулись: «А що з ним сталося?» «Помер», – відповіла сумно дівчина. «Ви знаєте, цього кота теж звуть Ваською. Васілієм»…

Думаю, не варто «тягнути резину» і довго мучити читача. Скажу лише, що Васілій-Васька цього дня поїхав разом зі своєю хазяйкою у новий (чи все-таки рідний?) дім. Можливо, це реінкарнація її старого улюбленця, можливо – лише збіг котячих обставин, але так чи інакше, зараз обоє щасливі разом .

Васька з новою хазяйкою

А Мишка… Сумувала, звичайно. Але це вже інша історія.

Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття