Гриби із закарпатського городу

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

 У саду Ігоря Симканича ростуть різноманітні дерева: сливи, груші, яблуні, черешні, вишні, персики. Є і пеньки зрубаних старих дерев. Саме вони і служать найкращим місцем для вирощування господарем так званих «садових грибів» – глив. Ці гриби виростають на старих трухлих пнях, сухих і ослаблених деревах, молодих зрубах. Плодоносять гливи двічі на рік: весною (квітень – травень) та восени (жовтень – листопад). При цьому, весняний урожай менший, ніж осінній, каже пан Ігор.

«У нас, на Закарпатті зустрічаються декілька видів цих грибів, розповідає садовод. – Зокрема, найпоширенішими є гливи звичайні. Вони мають гладкий, подібний до конуса капелюшок. Цих видів вирізняють з-поміж інших забарвленням з сіро-блакитним відтінком. Ніжка, зазвичай коротка, не більше 5 – 7 сантиметрів із завуженням біля основи гриба. Якщо його розломити, то м’якоть не темніє. Має приємний  характерний грибний запах.

Також, у садах нашої області можна побачити гливи дубові. Вони переважно зустрічаються там, де є зруби або пеньки дубів. Часто можуть рости на самих деревах. У дубових глив капелюшок білого кольору, покритий коричневими лусочками. Спадні пластинки гриба також білі. Характерним для цього виду глив є біла ніжка. У молодих грибів часто можна побачити так зване покривало, яке зникає з ростом гриба. Найбільше плодоносить восени.

Легеневі гливи дещо схожі на дубові, більше плодів приносять у жовтні, аніж у травні. Вони також полюбляють рости на стовбурах листяних дерев. Якщо у вашому садку будуть хвойні дерева, легеневі гливи їх можуть також облюбувати. Харктерним для цього виду глив є загнутий вниз капелюшок коричневатого відтінку. Пластини гриба, зазвичай рідкі і білого кольору. Ніжка – досить коротка, волосиста біля краю капелюшка.

Досить поширеною у наших краях є гливи ріжкові. Хоча, через те, що вони полюбляють рости у важкодоступних місцях, їх досить важко знайти. Ріжкові гливи відрізняються зовнішніми ознаками: капелюшок дещо нагадує лійку. Забарвлення гриба досить різноманітне, воно залежить від його віку і умов зростання. Чим молодший гриб, тим світліший у нього колір. Сіро-вохристе забарвлення свідчить про те, що гриб давно уже виріс. Пластини гливи ріжкової досить рідкі і білі, інколи вони можуть переплітатися між собою, утворюючи певний візерунок. «Урожай» цих глив можна збирати уже цього місяця, хоча він може принести свої плоди і восени».

Часто, садівники вдаються до штучного вирощування цих грибів. Вони не потребують особливого догляду, порівняно з іншими грибами, зокрема, печерицями. При тому, що зараз не так важко знайти міцелій цих грибів. Пан Ігор розповідає, що він використовує два способи висівання глив. «Перший – у дерев’яній колоді вирізую кільце, у яке засипаю міцелій. Закопую в землю і поливаю. Другий спосіб – спочатку закопую колоду в землю, роблю у ній дирки, засипаю міцелій, після чого прикриваю його тирсою. На кінець всієї процедури рясно поливаю водою. Гливи уже принесуть перші плоди у рік їх саджання».

Ольга Білей, Зелене Закарпаття