Штучне вирощування зимового опенька
Насамперед, гриби мають чудові смакові якості, що зумовлює їхнє широке застосування у різноманітних стравах та приправах. Особливо важливим є значний вміст білка, вітамінів, макро- та мікроелементів. Завдяки цим властивостям гриби стають вельми привабливими в умовах відчутного подорожчання традиційних джерел білка: м’ясних та молочних продуктів. Значна їх роль і в боротьбі з авітамінозами. Окрім того, грибні плодові тіла містять сполуки, які мають лікувально-профілактичну дію, зокрема виводять радіонукліди та важкі метали з організму людини.
Отже, штучне вирощування грибів стає високорентабельною галуззю сільського господарства. Технологія продукування екологічно чистих грибів досить нескладна і доступна навіть міським жителям, які вирішили збагатити свій харчовий раціон грибною продукцією, не кажучи вже про сільських мешканців.
Нині у світі детально розроблені й поширені технології штучного вирощування таких їстівних грибів як печериця, зимовий та літній опеньки, глива, спаржовий гриб, кільцьовик та шиітаке. Найменш складними є технології вирощування опеньків та гливи.
Отже, ознайомимося з технологією культивації такого дивовижного гриба, як зимовий опеньок. Його ще називають зимовий гриб, латинська назва – Flammulina velutipes, або фламмуліна бархатиста. У природних умовах зимовий опеньок з’являється наприкінці осені, часто після заморозків. До речі, це й зумовило його назву.
Плодові тіла зимового опенька невеликі, з мідно-жовтим, трохи слизьким капелюшком розміром 2- 7 см. Коли гриб починає перезрівати, на його капелюшку з’являються темно-брунатні краплинки. Ніжка гриба тонка й довга (10-15 см), кілець на ній немає. Плодові тіла грибів, вирощених у штучних умовах, можуть мати майже білий колір та невеликий капелюшок (2-4 см).
Зимовий опеньок містить велику кількість білків, вітамінів та мінералів. Він має приємний смак, дуже подібний до смаку звичайного опенька, і тонкий аромат.
Як відомо, зимовий опеньок – деревинно-руйнівний гриб. Отже, поживний субстрат для його вирощування має базуватися на деревині. Порода дерева принципового значення не має, вона може бути як листяна, так і хвойна. Якщо використовують відходи деревопереробної промисловості, тоді треба стежити, щоб до тирси не потрапили сторонні синтетичні сполуки (клеї, мастила тощо). Найякісніший субстрат готують із суміші тирси різних порід деревини, як хвойних, так і листяних. До нього обов’язково повинна входити букова тирса, бо вона значно підвищує поживність субстрату.
Окрім тирси, до субстрату потрібно додавати різноманітні органічні речовини, у тому числі відходи сільського господарства: висівки, кукурудзяні качани, кісткове борошно, попіл тощо. Оптимальне співвідношення тирси та органічних речовин – 70 та 30%. Наприклад, можна приготувати поживний субстрат з 70% суміші соснової, березової та букової тирси, 28% висівок, 1% кісткового борошна та ‘% попелу. Усі компоненти субстрату ретельно перемішують і поливають водою, після чого перемішують вдруге для рівномірного розподілу вологи. Оптимальна вологість суміші – 60%.
Як бачимо, поживний субстрат простий і дешевий, але ця простота деякою мірою ускладнюється необхідністю його стерилізації. Це пов’язане з тим, що зимовий опеньок росте виключно на стерильній основі. Розглянемо цей процес детальніше.
Зимовий опеньок найчастіше вирощують у ємкостях 0,5-1 л, зроблених з матеріалу, здатного без руйнування витримувати температуру до 130°С. Культиваційні ємкості заповнюють поживним субстратом на половину об’єму та щільно закривають кришками (також із термостійкого матеріалу), після чого розміщують у автоклаві з температурою 120°С на 1,5 год. Якщо у вас немає можливості використати автоклав, зробіть п’ятигодинну стерилізацію на водяній бані.
Наступний етап – внесення у субстрат міцелію. Міцелій – це сукупність зародкових тіл гриба. Придбати посівний міцелій можна у спеціалізованих сільськогосподарських фірмах та магазинах, яких нині вдосталь. Одного його літра достатньо на 50 л субстрату.
Міцелій дуже швидко наносять на поверхню субстрату, щоб не порушити стерильність, шаром 3-4 мм. Після внесення зародків ємкості ретельно закривають кришками. Лопаточка, якою вносять міцелій, теж повинна бути стерильною.
Після цього починається процес пророщування міцелію в субстраті. Оптимальна температура пророщування – 20-25°С. Коли вона знижується до 10°С, ріст міцелію припиняється, а при 30-31°С він починає гинути. Практично фаза пророщування може реалізуватися у діапазоні температур від 12 до 27°С.
Коли міцелій проросте приблизно в 90% об’єму субстрату, що визначають візуально, кришки з ємкос¬тей знімають. Оскільки грибниця достатньо зміцнилася, потреба в стерильності відпадає. Після цього ємкості ставлять у темному приміщенні з температурою повітря 9-14°С і відносною вологістю 80-90%. Приблизно через два тижні в цих умовах на поверхні субстрату з’являються зародки плодових тіл.
Процес утворення зародків вельми чутливий до коливань вологості, тому підтриманню її у межах 80-90% треба приділяти максимум уваги. За недостатньої вологості зародки формуються у вигляді дефектних білих пухнастих грудочок.
Ще через два тижні при температурі 9-13°С і відносній вологості 80-85% виростають повноцінні плодові тіла зимового опенька. Але якщо для появи зародків потрібна темрява, то для росту плодових тіл гриба – світло. Отже, на цьому етапі культиваційне приміщення потрібно освітлювати. Освітлюваність має становити 50 люкс (цього можна досягти, використовуючи в приміщенні площею 20 кв. м та висотою 2,5 м лампу потужністю 75 вт). Ще одна необхідна умова повноцінного розвитку плодових тіл – добра вентиляція культиваційного приміщення. В разі перевищення кількості вуглекислого газу розвиток плодових тіл значно гальмується.
Зважаючи на те, що зимовий опеньок має довгу й тонку ніжку, на заключному етапі формування плодових тіл горловини культиваційних ємкостей обгортають цупким папером на зразок коміра. Це забезпечить підтримання грибів у вертикальному положенні.
Отже, підіб’ємо підсумки. З часу засівання міцелію у поживний субстрат до повного дозрівання грибів, придатних для харчової переробки, минуло 50-55 діб. Але зібраний урожай є тільки першою хвилею. Через деякий час після першого врожаю у культиваційних ємкостях формуються плодові тіла другої хвилі. Зрозуміло, якщо у приміщенні підтримується попередній режим: температура 9-13°С, вологість 80- 85%, освітленість 50 люкс. Урожайність другої хвилі на 32- 38% нижча за попередню. Існує й третя хвиля, але вона не рентабельна, бо її врожайність на 60-65% менша за першу.
Після збирання врожаю першої та другої хвиль культиваційні ємкості звільняють від використаного субстрату, миють і повторюють культиваційний цикл знову.
Дуже важливо, що зимовий опеньок є стійким до бактеріальних захворювань. Але під час плодоношення він може стати об’єктом «атаки» грибного комарика та мокриці. З цією напастю борються за допомогою обприскування культиваційного приміщення розчином піретруму (1 л на 1000 куб. м об’єму приміщення).
Зимовий опеньок – високоякісний харчовий продукт, хоч і маловідомий в Україні. Він чудово підходить для маринування, консервування, заморожування та різних видів кулінарної обробки. У народній медицині зимовий опеньок відомий як добрий засіб від екземи. Застосовують його також для харчування діабетиків. Культивація зимового опенька приваблива ще й тим, що його можна вирощувати як у мінімальних кількостях, наприклад, для потреб однієї сім’ї, так і в комерційних обсягах.
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.