Ужгородському лелечому «барону» заготовляють рибу на цілий рік

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Коли пан Михайло зупинив авто і підійшов трохи ближче до птаха, щоб краще роздивитись травму, він навіть не намагався тікати – настільки був знесилений. Чоловік зателефонував Вірі Романовій із зоозахисної організації «Допоможи Другу» і разом з нею впіймав лелеку.

У ветлікарні, куди привезли тварину, виявилось, що крило зламане у двох місцях, та птах занадто виснажений для операції, тому його довелось ще три дні виходжувати, поки лелека не почав сам їсти. Спочатку йшла мова про ампутацію крила, оскільки травма була складною і давньою, та тоді лелека втратив би баланс і додатковий обігрів узимку, та й адаптуватися до такого каліцтва було б надзвичайно важко. Лікар пробував підв’язувати хвору кінцівку, і було зрозуміло, що з крилом, нехай і зламаним, птахові набагато зручніше. Навіть у результаті складної операції повністю відновити його функціональність та форму не вдалося. 

Постало питання, як тепер знайти лелеці дім, адже літати він більше не зможе, а взимку сам міг би замерзнути. Віра Романова зателефонувала Мальвіні Мересій, у котрої в дворі був курник. Вона погодилася взяти птаху до себе. Мальвіна сміється, що це був подарунок татові на день народження – адже Айку (так почали величати лелеку) привезли саме в цей день. Як виявилось пізніше, послід лелеки токсичний, адже роз’їдав дерево та пластик, тому тримати його потрібно у приміщенні з міцною підлогою. Оскільки лелека – птах доволі охайний, Айку переселили на ніч у котельню, а вдень випускали погуляти по дворі й городі.

Незважаючи на зламане крило, лелеці живеться доволі непогано

Та все рівно такий вихід із ситуації був не зовсім комфортним для родини і самого птаха, тому батько Мальвіни поряд із курником збудував невелике приміщення спеціально для Айки, утеплив його пінопластом, поставив віконечко, всередині все обладнав так, щоб лелека не зачепився ніде зламаним крилом. Мальвіна з чоловіком навіть возили лелеку до Львова, коли він почав покльовувати хворе крило, оскільки місцеві ветеринари не хотіли братися за його лікування (там проживала ветлікар, котра теж доглядала хворого лелеку). На початку подорожі птах намагався вирватися, клацав дзьобом, та під кінець дороги заспокоївся і чемно видів на руках, немов собака.

Мальвіна Мересій розповідає, що спочатку її вихованець боявся людей і тварин, незадоволено клекотав, коли до нього підходили, міг навіть скубнути. «Зараз він – хазяїн двору, хоча до чужих ставиться насторожено і намагається відійти подалі. Ми навіть боялися, щоб інші домашні тварини – кури, коти, собаки, – не отримали «по лобі» від Айки, оскільки удар його дзьобом досить сильний і може серйозно травмувати.

Лелека спочатку дуже незграбно пересувався, крило, котре висіло, постійно йому заважало, я не могла дивитись, як він мучиться, – з болем у голосі згадує Мальвіна. – Та згодом він пристосувався і навчився дзьобом його розвертати, відкидати набік. З підв’язувань нічого хорошого не вийшло, оскільки йому було дуже незручно. Пробували обрізати пір’я, та така процедура суттєво нічого не змінювала. Тепер радіємо, що не дали ампутувати крило, адже птах адаптувався досить швидко і воно його гріє. Ми уже думали, що це не життя, а існування для нього. Боляче дивитися, як Айка навесні та восени пробує розганятися і злетіти, коли чує крик свої родичів.

У нас ще були дві лелеки на вигодовуванні, то він до них «залицявся», танцював – так і визначили, що Айка – самець, адже самки так не поводяться. Він у нас уже 4 роки, і до цього, як лелеку знайшли, йому десь стільки же було, тобто по лелечому він уже немолодий – середній вік цих птахів сягає близько 10 літ.
Ми спочатку боялися, щоб на Айку вночі не напали пацюки – сміється Мальвіна, – ми ще тоді не знали, що лелека з ними розправляється моментально, та й узагалі чим харчуються ці птахи. Тепер, коли хтось із домашніх впіймає пацюка чи мишу і ми впевнені, що вона не отруєна, даємо лелеці – він дуже радіє таким ласощам. А також живій рибі – відразу веселішає, ловить її по всій каструлі. Від морської у нього темніє пір’я, з білого стає коричневим, і ніби пригнічується настрій. Добре, що із заготівлею риби іноді допомагають друзі, за що я їм дуже вдячна.

Коли їдемо за рибою, мусимо показувати фото лелеки, оскільки люди не вірять, що є такі ненормальні, котрі просто так утримують дику тварину вдома, витрачають на неї час і гроші – відрами купляють їжу. Лелека на день з’їдає 400 грам риби, а в середньому вона коштує 10 грн за кілограм. Виходить ніби й не багато, та за рік назбирається порядна сума».

Такий ось будиночок, утеплений пінопластом, у розпорядженні барона Айки

Віра Романова каже, що сім’я Мересій дуже відповідально поставилася до виходжування лелеки: «Люди в таких випадках часто закривають диких птахів із домашніми, годують їх разом, не особливо вдаючись у подробиці, чим можна харчуватися різним видам птахів, а чим не бажано. Для Айки же заготовляють спеціально прісноводну рибу, оскільки від морської він хворіє. При чому процес цей клопіткий, адже на рибниках влітку рибу виловлюють, а на зиму їх спускають, тому, по суті, залишається один місяць восени, коли можна зробити заготівлю риби на цілий рік. Побільше б таких людей, для котрих чужого горя. як і чужих тварин, не буває».

Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття