«Ми хочемо очистити ці породи від клейма убивць»
У багатьох країнах такі породи собак, як американський стаффордширський тер’єр, англійський стаффбуль, пітбультер’єр та бультер’єр є забороненими. В Україні караються законом лише собачі бої, про заборону ж на певні породи тварин поки ще рано говорити. Але всім добре відомо, що бої все рівно підпільно проводяться у багатьох містах, та ще й вдало прикриваються корумпованою міліцією. І багато прихильників цієї кривавої розваги заводять собі собак-атлетів, або ж, як ми їх звикли називати, бійцівських псів для участі у боях. Тому й ставлення у людей до таких порід переважно несправедливо негативне.
Однак серед нас є шанувальники і власники бійцівських собак не тому, що вони придатні для боїв, а тому, що вони – сильні, граціозні, розумні, добрі та веселі. Тому, що цим людям просто до вподоби амстаффи і бультер’єри як домашні улюбленці та члени сім’ї. І вони б ніколи не віддали своїх вихованців на бій. Мало того. Ці люди намагаються всіма доступними способами змити із своїх чотирилапих друзів клеймо убивці. Зелене Закарпаття спробує їм у цьому допомогти і познайомить Вас із ужгородським клубом «Athletic dogs» та його засновником – Євгенієм Янчіюком.
- Женя, розкажи нам, будь ласка, як виникла ідея клубу. Чому намагаєшся об’єднати власників таких небезпечних собак?
- Собаки з народження не бувають злими та небезпечними. Такими їх робить людина. І породи атлетів – не виняток. Наголошую: саме атлетів, а не бійцівських псів. Бійцівськими вони стали через участь у боях, але більшість із цих порід виводилася не для таких жорстоких розваг. Амстаффів та бультер’єрів використовували як пастухів, охоронців домогосподарств, на полюванні, у ловлі пацюків та як собак-компаньйонів, спеціально розводили для виставок. І зараз про це, на жаль, мало хто згадує. Я та мої знайомі-собаководи не вважаємо їх агресивними і некерованими, якраз навпаки – ці тварини дуже дружелюбні й добрі. Тут усе залежить від господаря та виховання.
Я вирішив об’єднати любителів атлетів в Ужгороді для того, аби частіше спілкуватись з однодумцями, ділитися досвідом, разом гуляти із нашими вихованцями. Також дуже хочеться, аби люди перестали кидатися з жахом у сторони, коли ми гуляємо із собаками. Перестали дивитися на них, як на професійних кілерів, а на власників – як на кримінальні елементи у законі. Якщо собака росте у атмосфері любові та добра, вона не становить загрози для оточуючих. Моя Герра навіть команди "фас" не знає – я спеціально її не вчив.
- Однодумців у нашому місті важко знайти?
- І так, і ні. Собак-атлетів немало. А ось ставлення власників до них різне. Я намагаюся шукати і спілкуватися з адекватними, тобто таким, хто ставиться до своїх вихованців, як до друзів, а не як до засобу заробітку та розваг. На першій зустрічі клубу було сім собак, усі – абсолютно нормальні, неагресивні. Чотирьох я бачив вперше. Тим не менше, до кожної підійшов, потріпав, погладив, погрався, потягав за лапи і хвости – всі грайливі, веселі, ні одна й не думала укусити чи загарчати.
Перша зустріч клубу
Коли собака бере участь у боях – це зразу можна визначити за зовнішнім виглядом: шрами, рани, серйозний намордник та повідок. Та й таких не випускають гуляти просто так, бо здебільшого собаки натреновані кидатися на всіх представників свого виду. А наші вихованці сплять разом із дітьми і абсолютно нормально реагують на інших собак.
- Тобто у вас існує досить серйозний відбір?
- Люди самі обирають певну сторону медалі. І якщо вони переконані, що собака – це іграшка чи інструмент для заробляння грошей, то нам не по дорозі. У групі радо вітаємо як власників різних порід атлетів, так і просто їх фанатів. Багато людей не може собі дозволити завести таку собаку через певні перешкоди, але вони радо спілкуються з нами та нашими вихованцями. Є й такі, котрі після знайомства з Геррою та її друзями змінюють свою думку про цих собак на краще – група створювалась і для них в тому числі. Чим більше у нас прихильників, тим менше вслід таким собакам будуть викрикувати стереотипні фрази «заберіть свого пса», «то ж убивця» і т.д.
- Часто люди запитують, навіщо тримати атлетичних собак, якщо їх не пускають на бої?
- Таке питання дійсно багатьом не дає спокою. Ще раз нагадаю, що ми заводимо їх не з певною ціллю для використання. А просто тому, що у захваті від цієї породи. Чомусь ніхто не задумується, коли проходить повз хаскі чи лайку – а навіщо заводити таку собаку, якщо вона не тягне упряжку. Чи попри сенбернара, який не бігає по снігових кучугурах у пошуках загублених туристів. Чи попри спанієля, котрий не шукає наркотики та не ходить на полювання…
Через багатьох неадекватних власників сталася міфологізація і демонізація цієї породи. Прикріпилися ярлики про надмірну агресивність і нечутливість до болю. Про нещасні випадки із «бійцями» зразу трублять по усіх ЗМІ, а ось про випадки живодерства та безпричинного вбивства собак чомусь згадують без ентузіазму та нечасто. Але ми повинні зрозуміти, що у нещасних випадках можна звинувачувати кого завгодно, тільки не собаку... Як не дивно, причиною завжди були господарі, які тренують і готують своїх собак для нелегальних боїв, а не сам характер тварин.
- Наостанок повідом нам, де і як можна ужгородцям на власні очі переконатися, що собаки-атлети готові всім позитивно налаштованим людям дарувати свою дружбу та любов?
- Зустрічі групи відбуваються переважно в Боздошському парку, а ось час і дату встановлюємо, поспілкувавшись із учасниками. Намагаємося обирати так, щоб усім було зручно. У будь-якому випадку заздалегідь оголошуємо це все у групі в соцмережі. І запрошуємо всіх охочих.
Клуб «Athletic dogs» об’єднав вельми цікавих та неординарних людей, чотирилапі вихованці яких заслуговують на повагу і більш тісне знайомство. Тому героїнею нашої наступної публікації буде Герра – найпозитивніша собака, яку мені доводилось коли-небудь бачити. До зустрічі!
Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.