Спогади про минуле життя
У ТОМУ житті я був японцем. Знаю тепер про це достеменно, як результат нащупування, відчування і усвідомлення себе на вже достатньо довгому відрізку свого теперішнього буття.
У ТОМУ житті я був японцем.
Знаю тепер про це достеменно, як результат нащупування, відчування і усвідомлення себе на вже достатньо довгому відрізку свого теперішнього буття.
Я люблю ЇХ здатність нікуди не поспішати і бачити та цінувати дрібниці. Я звично випиваю велике горня пакетикового Ліптона, хоча ПАМ’ЯТАЮ, що колись умів неквапливо пити справжній чай маленькими чашечками під час розміреної чайної церемонії у чайній хатинці, яка дає можливість цінувати не дні і роки, а хвилини, ба навіть секунди. Хочу повернути собі відчуття вічности в мистецтві писати ієроґліфи. Хоч моє нинішнє життя не дає зрозуміти, як можна марнувати на таке час. Захоплююсь ємкістю коротких хоку. Люблю японський сад – це випродукуване не змарнованими тисячоліттями вміння бути Богом на своєму маленькому клаптику скелястої землі.
Я досі обожнюю бамбуки і коропів-кої. І, як пам'ять про ТЕ своє колишнє життя, наповнив ними свою теперішню ужгородську ойкумену.
Я переборюю своє колишнє ставлення до жінки як до гейші. І вже майже переборов. Хоча достеменно не знаю, для чого це роблю…
Я не синтоїст, не дзен-буддист, але наразі свідомо намагаюся не затоптати свої розмиті спогади про ТЕ моє колишнє органічне світобачення спримітивізованим семітсько-християнским монотеїзмом. І наші призабуті мавки, русалки, повітрулі і змії-шаркані, як і всі давні українські божественні прояви однієї Божественної Суті, плавно "лягають" на розмите тло ТОГО мого колишнього, гармонійного з природою сприйняття світу.
Я не боюся смерті. Але розучився робити харакірі. Котрим, як здається, я все-таки, закінчив ТЕ своє життя…
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.