Ужгородському ботанічному символу кохання – ясену-плющеві – не більше 100 років
Ужгород, на щастя, виправдовує, і, надіємося, продовжуватиме виправдовувати статус зеленого міста Закарпаття. А його весняне цвітіння манить тисячі туристів – не дарма ж кажуть, що тутеші сакури «тримають» закарпатський туризм. Та окрім таких, вже відомих багатьом, екзотів як сакури, різновидові магнолії, Ужгород має немало рослинних візитівок.
Чого вартий тільки ясен Масарика у центрі міста – не характерний у природі симбіоз ясену та плюща. Такий собі символ кохання на «набережній кохання» – Набережній Незалежності. Чого офіційна з 2011 року пам’ятка природи носить імя першого президента Чехословаччини, ботаніки та туризмознавці пояснити не можуть. Однак, розвіюють міфи про вік пам’ятки – «Цьому ботанічному диву не більше 100 років. Це легко довести – на світлинах Набережної 1912 року його ще не було», – розповідає ведучий екскурсії Орест Когут.
Історія виникнення Набережної Незалежності не менш цікава. Виявляється, сьогоднішня алея лип, яка офіційно має 2 тисячі 200 метрів, починалася з усього семи лип. Висаджували її чехословаки з метою осушення болотистих територій прибережного та берегового Ужгорода. А з лип справді немало користі –окрім того, що дерево добре вбирає воду, воно – прекрасний очисник повітря. А у затінку 80-ти літніх дерев так полюблять годинами сидіти літні та молоді пари, тому Липову Набережну сьогодні неофіційно називають Набережною закоханих.
Та гуляючи центром не можна не помітити ужгородське багатство сакур та різновид їх – магнолій. Легенд про виникнення цих прекрасних екзотів багацько, однак найвідомішим є переказ про японського селянина Сакура – аби відновити справедливість, чоловік жаліється на свого жорстокого поміщика імператору. Той катує багача. У свою чергу поміщик, повернувшись з імператорської розплати, розправляється із Сакуром і його сім’єю з такими словами – «Як моя кров проливалася у імператорському дворі, так твоя проливатиметься тут, біля мене». На ранок краплі крові Сакури та членів його сімї перетворилися у прекрасні біло-рожеві квіти, які сьогодні є головною візитівкою далекого від японії Ужгорода. Сюди сакури активно почали імпортувати теж чехословаки – вони були любителями екзотики.
Магнолії, теж висаджені у чехословацький період Закарпаття, також, безаперечно, вже не перший рік тримають туристичний бізнес Закарпаття та його центру. Їх тут з п’ять видів, серед який найвідомішим є магнолія суланжа, або рожева магнолія. Цікаво, що у бутоні магнолії температура на 10 °С вища, аніж зовні – так дерево оберігає свою серцевину.
А за прекрасно оснащеною тими ж чехословаками площею Народню можна вже лише посумувати. Сьогодні вона мало що зберегла з минулого ботанічного. Зокрема, той же розарій, який, хоч і виконував тут виключно екзотичну функцію, однак теж був прекрасною ботанічною пам’яткою Ужгорода. Подібний йому розарій на Набережній забрала повінь 1991 року. Цей розарій ботаніки та громадські активісти мають на меті відновити, адже тут рослина мала і практичне значення – оберігала від падіння з берегового обриву у річку дітей прилеглої тут ЗОШ № 1.
Звичайно, охопити зором та розумом все екзотичне багатство ботаніки Ужгорода неможливо ані за одної екскурсії, навіть за одної поїздки. Тому, за повідомленням Ореста, скоро на ужгородців та гостей міста чекають аналогічні екскурсії іншими квітучими територіями Ужгорода, а також окремими ботанічними об’єктами.
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.