Кожна сьома річка тече на Закарпатті
Володимире Петровичу, в календарі 22 березня значиться як Всесвітній день води. Скажіть, це ваше свято?
— Звичайно. Уперше таке свято було встановлене ще в 1992 році резолюцією 47-ї сесії Генеральної асамблеї ООН з навколишнього середовища і розвитку в місті Ріо-де-Жанейро, що нагадує всім жителям планети про значення і важливість води для продовження життя на Землі. Із 1993 року офіційно на всій планеті стали святкувати Всесвітній день води. Цьогоріч ця дата є ювілейною, бо відзначається вже 20-й раз.
22 березня кожного року увагу світової спільноти привернено до проблеми забезпечення людства водою гарантованої якості та її раціонального використання не випадково. Адже населення планети за добу використовує 7 млрд. тонн води, яка є складовою практично всіх природних об’єктів і живих організмів, основою життя на Землі.
Вам як гідрологу за фахом відомо дуже багато про воду та її чудові властивості…
— Про це міг би говорити годинами. Наголошу тільки, що головна властивість води — це її здатність до самоочищення. Але при значному забрудненні, зменшенні кисню у воді цей процес проходить важко. Отож забруднення довкілля вже давно стало всесвітнім лихом, а проблема води — глобальною. Зараз майже у всіх країнах відчувається дефіцит достатньої кількості води, оскільки повна її зміна в атмосфері здійснюється через 9 днів, річкова вода в середньому змінюється 20 разів на рік, а для повної зміни підземних вод необхідно не менше 8 тисяч років. Тому на сьогодні кожна шоста людина у світі не має доступу до безпечної питної води, а 40 відсотків населення планети живе в регіонах, що серйозно потерпають від нестачі води.
Але ж нашу область ви свого часу назвали однією з найбільш водозабезпечених серед регіонів нашої держави…
— Усього на Закарпатті є 9426 річок сумарною довжиною 19723 кілометри. Інакше кажучи, кожна сьома річка України тече в нашому краї. Крім того, в нашій області нараховується 9 водосховищ і 420 ставків. Загальний об’єм всіх штучних водойм становить 57,1 млн. куб. м, площа водного дзеркала — 2,54 тис. га. Прогнозні запаси підземних вод на Закарпатті складають 399 млн. куб. м, затверджені — 124 млн. куб. м. Але, з огляду на порівняно з іншими регіонами держави достатню водозабезпеченість нашого краю, не слід вважати, що у нас гострих проблем з водою немає. Адже до паводків, характерних для Закарпаття, додалася й проблема посухи, як це було влітку минулого року, коли майже 3 місяці не було дощу й через те значно знизився рівень грунтових вод. Серйозно нас, водогосподарників, хвилює і традиційне забруднення річок.
Що маєте на увазі?
— За обсягом використання води найбільшим споживачем в області є ЖКГ, на яке припадає 65 % від загального водоспоживання. Саме для комунального господарства краю характерне збільшення втрат води при транспортуванні, що в середньому на рік становить майже 8 млн. куб. м. Такі втрати зумовлені застарілими мережами водопостачання, які потребують невідкладного капітального ремонту й дооснащення, і це є причиною зростання тарифів на водопостачання та водовідведення для населення і підприємств…
Знаю, що ваше відомство, крім обліку води, здійснює постійний моніторинг її якості. Цікаво, що засвідчує цей моніторинг?
— Те, що вода у верхів’ях наших річок є найбільш чистою в Україні. На жаль, це не можна сказати про річки течією нижче населених пунктів, у більшості очисні споруди й каналізаційно-очисні застаріли, а в окремих не працюють або відсутні. Найбільш складна ситуація з очищенням стічних вод у смт Міжгір’я, Вишково, Дубове, Буштино, Кобилецькій Поляні та м. Тячів, де очисні споруди, зруйновані паводками 1998 і 2001 років, досі не відновлені. На капітальний ремонт наявних очисних споруд, доведення їх до ладу та будівництво нових у місцевих громад не вистачає коштів. Найбільш проблемним водним об’єктом для Закарпаття залишається канал Верке завдовжки 36,6 км, в якому якість води не відповідає санітарним правилам і нормам. Цей канал був побудований ще у 1892 році для обводнення Берегова і ряду сіл Берегівського й Ужгородського районів із річки Боржава. Особливо складною є ситуація у місті Берегові, де канал кріплений кам’яним мощенням і через щільну забудову в деяких місцях до нього під’їзд відсутній. Верке нині сильно замулений на глибину 1,2—1,5 метра. Шлюз для закачування води з Боржави у канал Верке із листопада по травень за технологією знаходиться закритим — тому в пізньоосінньо-зимовий період канал неможливо експлуатувати.
Тож який бачите вихід?
— Замість розбірної загати на греблі у с. Боржава слід встановити переливну, що потребуватиме значних коштів, яких, на жаль, немає. Але стосовно Верке, як мовиться, перша крига скресла. На замовлення Берегівської міськради нині виготовляється проектна документація для розчищення 10 кілометрів каналу Верке. Поряд з цим готові проекти на реконструкцію очисних споруд у цьому місті й селі Велика Бакта.
Володимире Петровичу, давайте повернемося до початку нашої розмови. Щороку Всесвітній день води проходить під якимось гаслом, що стосується окремої конкретної проблеми водних ресурсів…
— Цьогоріч відзначення Всесвітнього дня води проходить під гаслом «Міжнародний рік водного співробітництва». Пояснення цьому дуже просте, воно зводиться до того, що вода не визнає кордонів і наша основна водна артерія — Тиса є міжнародною річкою, оскільки, крім Закарпаття, вона ще протікає територією Словаччини й Угорщини і впадає у судноплавний Дунай, а отже, паводки в басейні Тиси на Закарпатті можуть мати певні негативні наслідки й для ряду країн ЄС. У Закарпатському БУВР р. Тиса створений і функціонує цілий відділ з питань міжнародного співробітництва, ефективність його роботи є відчутною. Сьогодні БУВР р. Тиса впроваджує 4 проекти Програми ЄІСП Угорщина — Словаччина — Румунія — Україна 2007—2013. Якщо говорити про безпечне комплексне використання води, то вважаю, що конче слід звернути увагу на проект «Стале управління природними ресурсами в межиріччі річок Тиса — Тур» вартістю 1,203 млн. євро. Цей проект ми 4 роки тому подали до Євросоюзу, щоб отримати фінансову підтримку в реконструкції такої частини Закарпаття, котру в нас прийнято називати як Затисянщина. А конкретно це межиріччя річок Тур і Тиса у Виноградівському районі — Батарська польдерна осушна система. Там використання сільгоспугідь було досить ефективним, були тисячі гектарів зрошувальних земель, комплекс протипаводкових споруд. З часом це все відсунуто на задній план, реформування АПК призвело до втрати ефективності використання земельних ресурсів. Ми цим проектом, грантова угода на реалізацію якого була підписана у вересні торік у м. Ужгород, хочемо протягом 2 років розв’язати низку водогосподарських проблем. Перше, про що йдеться, — це раціональне використання води в плані реконструкції існуючих зрошувальних систем уже з врахуванням реформованого сільгоспвиробництва, тобто подачі води на зрошення фермерам і дрібним приватним землевласникам. По-друге, ми хочемо завдяки цьому проекту комплексно вирішити проблему води в регіоні Затисянщини, безумовно, і захист від паводків. І, третє, прагнемо краще використати потенціал гідроспоруд, щоб у засушливий період можна було здійснювати обводнення цих територій.
Згаданий проект складний, бо в ньому задіяні 3 країни. Крім України, це Угорщина й Румунія. Спільно із закордонними партнерами, гадаю, нам за 2 роки вдасться здійснити не лише проектні роботи, визначитися чітко з вартістю реконструкції цієї польдерної системи, а й розробити такі інженерно-технічні рішення, які відповідатимуть усім вимогам Єдиної рамкової водної директиви ЄС.
Як керівник цього проекту повинен поінформувати, що в його рамках також будуть здійснені великі екологічні, гідробіологічні й гідрологічні дослідження території Затисянщини, виконано аерофотозйомку території, створено цифрову карту рельєфу з тим, аби ми змогли, використовуючи сучасні програмні комплекси, змоделювати всі можливі ситуації, які пов’язані з водою на цій території.
Богдан ДУБОВИЙ, Газета "Новини Закарпаття"
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.